«Депутаты первого созыва получали мизерную зарплату»
Марко (Київ): – Степану Ільковичу! Як ви ставитесь до пропозиції Ющенка щодо об’єднання національно-свідомих сил? Чи можливе таке об’єднання? От пан Юрій Костенко каже, що ні. А ви як вважаєте?С. Хмара: – Це необхідно. Українська народна партія ще майже три місяці тому запропонувала національно-патріотичним політичним структурам процес об’єднання знизу. Ми виступили з ідеєю круглих столів в областях, на районних рівнях з представниками інших партій національно-патріотичного спрямування.
Є розуміння у наших партнерів, але поки що проблема у керівних органах цих партій. Бо низові організації чекають вказівки зверху, що їм дозволять їхні керівні органи.
Але ми переконані в тому, що це конче необхідно. І поряд з цим ведемо роботу по зміцненню своєї партії, яка на правому спектрі є найбільш розвинутою.
Семен: – Уважаемый Степан Илькович! Вам довелось быть народным депутатом три раза, то есть почти 12 лет. Расскажите, пожалуйста, сколько зарабатывали депутаты в 1991 году и сколько же они они получают сейчас?
С. Хмара: – Зараз я точно не знаю. А у першому скликанні це була дійсно мизерна зарплата. Якщо я не помиляюся, це було 500 рублів. Тоді ж ще був Союз. Це була досить мізерна зарплата. Зараз вона досить пристойна, є такою, що забезпечує нормальну діяльність народних депутатів, тобто умови для роботи є.Кирилл: – Степан Илькович, у меня такой вопрос. Вы сидели в лагерях как «политический», я слышал, что для таких, как вы, лагеря были не такие, как для реальных уголовников, условия были куда мягче. Это правда или все было одинаково? Спасибо, если ответите откровенно.
С. Хмара: – Да, умови дійсно були іншими від звичайних кримінальних «зон». Але вони були набагато жорстокішими, і система весь час працювала на те, аби зламати людину, змусити її відмовитись від своїх переконань. Якщо такий об’єкт відмовлявся, як тоді казали, «стать на путь исправления», то умови були такими, щоб зробити людину взагалі недієздатною, перетворити її в інваліда. А багато навіть взагалі гинули. Відомі приізвища є, я не буду їх повторювати.
Ірина Богданова: – Доброго дня! У мене склалося враження, що ви, Степане Ільковичу, покинули Українську народну партію. Чи це так і є, і якщо так, то чому?
С. Хмара: – Ні, навпаки! Я зараз член правління і член проводу Української народної партії. І ми працюємо активно над розбудовою партії. Просто, може, цього не видно для широкого загалу.Ющ: – За какой политической силой вы видите будущее Украины?
С. Хмара: – Я бачу майбутнє за національно-демократичними силами. І без їх консолідації Україна як держава не може зміцнюватися і крокувати до того, аби в глобалізованому світі зайняти належне їй місце. Тому рано чи пізно наші громадяни це зрозуміють і, думаю, що вплив і автортет цих сил буде зростати. Бо нинішня олігархічна влада не може виводити державу на належний рівень у світовому співтоваристві і не зацікавлена у розвитку громадянського демократичного суспільства.
Мастер Икс: – Вышли бы Вы второй раз на Майдан? И если да, то за кого или за что?С. Хмара: – Майдан – це зараз таке образне поняття. Ми саме і підтримуємо ці всі ідеї, які були поставлені народом на Майдані. Ми й раніше їх відстоювали, і зараз відстоємо, і будемо відстоювати. І, знаєте, такі гасла, як «Ні брехні!», для нас завжди були визначальними. Бо боротьба за справедливість не може увінчатися успіхом, коли влада бреше своєму народу. Тобто, ми завжди будемо з цими ідеями. І в залежності від обставин будемо ці ідеї відстоювати різними засобами.
«Определенная доза депутатской неприкосновенности должна быть»
Андрей Петрович: – Степан Илькович, как вы относитесь к ликвидации депутатской неприкосновенности? Ведь вы были, пожалуй, первым народным депутатом Украины, который ее лишился. И не знаетели ли вы, как сложилась судьба милицейского полковника Григорьева, из-за которого это произошло?С. Хмара: – Певна доза депутатської недоторконасті повинна бути, але в нас вона значно гіпертрофована. І біда ще в тому, що часто люди не розуміють, що ця недоторканість, яка зараз існує, все одно не означає, що депутата не можна притягнути до відповідальності, якщо він вчинив неправомірні дії. Але дуже часто правоохоронні органи з відповідного мовчазного схвалення вищих державних інстанцій навіть не пробують застосувати закон до депутатів, які його порушують.
Відносно полковника Григор’єва, то, наскільки мені відомо, він давно вмер, мабуть, десь років 8 тому. Правда, до того він ще мав неприємність – в автомобільній пригоді убив людину.
Джон (м. Калуш): – Шановний, Степане Ильковичу! До 90-х років усіх радянських дисидентів на Заході чекав щирий прийом та громадянство. Потім був добрий попит на антикучмістів. Але зараз беруть не усіх, та й громадянство дають лише тим, хто гроші має. Скажіть, будь ласка, на яких саме дисидентів зараз є найбільший попит на заході? Як стати офіційним борцем з політичним режимом і чи потрібно проходити десь офіційну реєстрацію? Чи будуть для мене якісь пільги при від’їзді якщо вся моя родина – були членами ОУН-УПА від народження?
С. Хмара: – Не зовсім зрозуміле це питання. Але, як я зрозумів, то на Заході можна отримати політичний притулок у тому випадку, якщо на Батьківщині даної особи здійснюється переслідування людей за їхні політичні чи релігійні погляди. Тому, зараз громадянам України отримати такий статус на Заході немає підстав, бо в Україні не відбувається переслідувань за політичними чи релігійними мотивами.А відносно набуття громадянства інших держав, то це вже питання чисто персональні, і, безперечно, що чимало громадян інших країн отримують громадянство в розвинутих країнах Заходу в першу чергу, якщо вони мають певний достаток і матеріально можуть бути незалежними. Таким чином ці держави, надаючи громадянство таким особам, не беруть на себе тягар на витрати соціального порядку.
Звичайно, люди дуже багаті можуть швидше отримати громадянство певних країн, бо таким чином їхні капітали будуть в якійсь мірі працювати на економіку цих держав. Тобто, це їм вигідно.
«Лозунг, который часто повторяла Тимошенко, не соответствовал действительности»
Марічка: – Степане Ільковичу! Я знаю, що ви нібито нещодавно видали книгу про Юлію Володимирівну. Що за книга, де її можна побачити, почитати, придбати?
С. Хмара: – Це не книга, це брошюра. Я її видав перед виборами, називалася вона «Битва за Україну». Ну, і вона розійшлася ще під час виборчої кампанії. Тираж був мізерним. Я видавав її на свої власні кошти. Там я піддавав аналізу виборчий список блоку БЮТ, аби довести людям, кого намагається провести до парламенту пані Юлія Тимошенко, що ці гасла і принципи, які вона проголошує, не відповідають реальній картині, якщо проаналізувати цей список.
Бо, наприклад, гасло, яке часто повторювала Тимошенко, що треба відділити бізнес від політики, на практиці не відповідало дійсності. Тому що в цьому списку було чимало олігархів-мультимільйонерів, які надбали ці величезні статки далеко нечесним шляхом, використовуючи з попереднім кучмівським режимом і всіляко його підтримуючи.Це відомі персони, такі як Губський, Васадзе, Абдуллін, Фельдман, Хмельницький і багато інших. Зараз вони всі в парламенті. Але їх мало хто бачить і мало хто чує, бо у парламент вони йшли не для того, щоб відстоювати інтереси громадян, а, в першу чергу, відстоювати свої бізнес-інтереси.
Хотілося б, щоб люди навчилися відрізняти гарні слова і гасла від конкретних фактів. Тоді вони швидше зрозуміють, хто є хто, і їх не так легко буде ошукувати, особливо під час таких надзвичайно важливих подій, як вибори. Коли, фактично, формується влада, від якої буде залежати подальша доля тих, хто її обирає, і країни в цілому.
Денис: – Пан Хмара, як Ви оцінюєте «незалежність» на 16 році її отримання? На мій погляд це незалежність тільки для так званої «еліти» (наприклад Тимошенко, Порошенко), яка дбає лише про свій гаманець а люди отримують дулю. Ваша думка з цього приводу, і чи потрібна така «Незалежність» взагалі. Завчасно вдячний за відповідь.
С. Хмара: – Незалежність потрібна, але реальна, яка би давала змогу розвиватися державі й суспільству. Але для цього потрібно навчитися обирати чесну владу, яка повинна зрозуміти одну просту істину: що ті, хто йде в політику, вибирають дуже нелегкий шлях служіння своєму народові. А не йдуть туди аби вирішувати свої особисті справи.Анатолий: – Добрый день! Чтобы снять все вопросы сразу, скажу, что я член Украинской народной партии Костенко. У меня четыре вопроса:
1.Знаете ли Вы, что подавляющее большинство простых членов УНП являются ярыми сторонниками Ю. Тимошенко? Если не знаете или по-иному думаете, тогда еще и подумайте, почему УНП проиграла парламентские выборы.
2. Как Вы думаете (Вы наверняка знаете), в УНП нет людей, которые в то или в иное время были сторонниками Кучмы, или Вы в свои годы наивны, как и в юности?
3. Сейчас муссируются слухи, что Ющенко делает ставку на партии, ранее входившие в РУХ, в этой связи 3 вопроса:
- это правда?
- собираетесь ли объединяться, кроме партии Тарасюка, и с Нашей Украиной?
- не считаете ли, что было бы значительно лучше объединиться с Блоком Ю. Тимошенко?
4. Я считаю, что виновными в разрушении Оранжевого единства есть Наша Украина и лично В. Ющенко, а Вы как считаете?
С. Хмара: – 1. Я можу собі уявити, що якась частина членів УНП піддалася на піар-технології і підтримала блок БЮТ, фактично, поставивши себе поза партією. На жаль, наші люди дуже часто можуть легковажно піддатися дешевим обіцянкам. В цьому наша біда. І, думаю, що тут треба більше працювати керівництву партії з низовими організаціями.
А то, що ми програли вибори до Верховної Ради, тут є причин багато. І як організаційного порядку, так і фінансового, адже нам важко було змагатися з олігархічними кланами, які мали колосальні ресурси і використовували їх безконтрольно. І тут треба зазначити, що влада просто усунулася від контролю за законністю використання фінансових ресурсів під час виборчої кампанії і зловживань під час виборів.Тут треба сказати, що і Центральна виборча комісія і пальцем не поворухнула, щоб виборча кампанія відбувалася у рамках закону. Виборча кампанія проходила в атмосфері цинічної брехні. Тому я не погоджуюся категорично з твердженням Президента, що ці вибори були справедливими. Вони були дуже несправедливими. Хоч би взяти, наприклад, такі гасла, як заявляла дуже часто пані Тимошенко, що не дивіться програми, нехай вас то не цікавить, ви вибираєте на цих виборах прем’єра. Або Янукович. І в той же час, жодним чином вона не показувала, кого вона веде до Верховної Ради, яку команду – про яку я вже говорив раніше. Це команда олігархічного клану. А гасла використовувалися соціально-популістські.
2. Коли партія налічує понад 120 тисяч членів, то важко сказати, чи хтось десь колись не підтримував Кучму. Але керівництво партії, наші моральні і політичні принципи ніколи не підтримували ні Кучму, ні його режим.
3. По-перше, в РУХ не входили інші партії. РУХ сам став партією, коли перетворився на неї з громадської організації. Переговори ведуться з цілим рядом партій правого спрямування з метою об’єднання в одну політичну силу. В якій це формі буде, можна буде говорити, коли цей процес завершиться.
Ні, звичайно з «Нашою Україною» ми не збираємося об’єднуватися, тому що «Наша Україна» – це аморфне ліберальне об’єднання без виразної ідеології і конкретної стратегії в розвитку держави. Наші зусилля спрямовані на об’єднання ідеологічно споріднених політичних сил, тобто правих сил національно-демократичного спрямування.Ні, з блоком Тимошенко ми не можемо об’єднатися, бо це політична сила кланово-олігархічного характеру, яка прикривається соціально-популістськими гаслами, видаючи себе за ліво-центристську соціал-демократичну силу. Тобто, нас ніщо не може об’єднувати, ні ідейно, ні морально, ні політично.
4. Я вважаю, що розвал так званої «оранжевої коаліції» був закономірним. Бо там намагалися об’єднати антиподів, з різними ідеологіями, з різними політичними програмами, які фактично були взаємовиключними. Тобто, вина в тому всіх складових в «оранжевій коаліції», що вони не зуміли спрогнозувати розвиток подій і зосередитися на чіткій стратегічній програмі розвитку держави, а спрямували свої зусилля на боротьбу за владні посади.
І велика вина того, що ця коаліція не відбулася і самої Тимошенко, яка поставила умовою не принципові програмні засади розвитку держави (фактично їх у неї і не було), а всі свої зусилля спрямовувала тільки на те, аби посісти крісло прем’р-міністра. До речі, саме вона підігравала амбіції Мороза, штовхаючи його на голову Верховної Ради, хоча жодних об’єктивних підстав для того, щоб він зайняв цю посаду, не було. Бо якщо об’єктивно судити, то виборці висловили довіри його політичній силі лише п’ять з хвостиком відсотків.Тут явно Тимошенко керувалася не високими державними інтересами, а своїми гіпертрофованими амбіціями. До речі, так само як в свій час вона загальмувала процес скасування так званої конституційної реформи. Коли підписи народних депутатів під поданням до Конституційного Суду були сховані в сейф правою рукою Юлії Володимирівни Турчиновим. І не треба тепер брехати, що вони не були передані до Конституційного Суду, бо Конституційний Суд був недієздатний. Це неправда, бо подання було готове з підписами понад 80 народних депутатів ще в березні 2005 року. Конституційний Суд був дієздатний до кінця серпня 2005 року. Але тоді Тимошенко намагалася керуватися тимчасовою коньюктурою, яка була на той час. І вона займала посаду прем’єр-міністра. Тобто, ЮВ вважала, що це їй невигідно. А чи вигідно це державі – її це аж ніяк не цікавило.
«Проблема русского языка раздувается с целью политических провокаций»
Петро: – Степане Ільковичу, а чому б вам не сісти за мемуари? Ви ж багато бачили, багато знаєте. Тільки не пишіть як діючий політик, це нецікаво читати. Бажаю здоров’я.
С. Хмара: – Дякую за добрі побажання. Дійсно, у мене було дуже цікаве життя і є багато про що писати. Але поки що я себе не вважаю поза діючою політикою, роботи тут вистачає, і вважаю, що це дуже потрібно державі. Саме на цій ниві мій життєвий політичний досвід, думаю, що може принести користь. Це, можливо, моя суб’єктивна думка, але вона моя.Алла: – Как Вы относитесь к русскому языку? Владеете ли им? Читаете ли русскую литературу? И как к ней относитесь?
С. Хмара: – Я до мови кожної відношуся з великою повагою. І, здається, непогано знаю і російську мову, і дуже добре знаю російську класику. На жаль, за обмалем часу не можу судити про літературний процес під сучасну пору. Але хотів би відразу сказати, що так звана проблема російської мови в Україні роздмухується з метою політичних провокацій і спробою антиукраїнських сил загальмувати розвиток української мови, надання їй реального статусу, закріпленого у 10-й статті Конституції. І, таким чином, ставиться далекосяжна мета: втримати Україну в орбіті російської імперської політики і закріпити фактичний неоколоніалістський статус України. Тому це ганебні дії, використання одної з прекрасних мов в брудних політичних махінаціях.
Юхим: – Как считаете, что нашей стране дал Майдан? Что вы думаете о степени развития современной украинской культуры, музыки и литературы?
С. Хмара: – Майдан дав багато. Це був стрибок у розвитку українського суспільства, яке до цього здавалося якимсь безнадійним, аморфним, нездатним відстоювати свої права. Саме на Майдані український народ проявив високий рівень гідності і показав свої високі моральні принципи. На жаль, влада не зрозуміла чи не захотіла зрозуміти суть Майдану і керуватися тими високими проголошеними принципами, і керуватися ними у повсякденній діяльності.
Щодо стану української музики, літератури, культури, то це питання дуже широке. Безперечно, нам хотілось би, щоб цей розвиток був більш інтенсивним, і саме ці важливі галузі потребують певної підтримки з боку держави.From-UA: – Питання від редакції From-UA. Степане Ільковичу, Який Ваш прогноз подальшого розвитку подій в українській політиці? Де будуть, на Ваш погляд, Ющенко, Янукович, Тимошенко та інші «сильні світу цього» років так через 5-7?
С. Хмара: – Це дуже непросте питання. І, на жаль, у цьому владному хаосі дуже важко робити якісь прогнози. Прогнози можна робити, коли у владі, зокрема тими особами, про які ви згадали, ведеться гра за якимись конкретними правилами. На жаль, сьогодні відбувається гра без правил. Тому я утримуюсь робити конкретний прогноз. А гадати – це не моя сфера.
