Виталий Верка: – Владимир Иванович! Я постоянно читал Ваши статьи в журнале «Політична думка», хотя не во всем с Вами был согласен. Жаль, что проект прекратил свое существование. Не связано это с тем, что «Проект осуществлялся при поддержке "Фонда содействия демократии" Посольства США, Киев, а также при поддержке Посольства Королевства Нидерландов», а теперь лишился этой поддержки? Там посчитали, что в Украине демократии достаточно и она в поддержке не нуждается?В. Полохало: – Якщо Ви маєте на увазі науковий журнал «Політична думка», який виходив українською, англійською, а також російською мовами з 1993 по 2003 рік, співзасновником і шеф-редактором якого я був, то це видання (до речі, воно було найбільш цитоване за кордоном), на жаль, справді, сьогодні не виходить, і хоч ця пауза затягнулася, сподіваюсь, це тимчасове явище. Адже в Україні немає сьогодні спеціалізованих політологічних видань, які б могли конкурувати, так би мовити, в політологічному світі. На 90 відсотків цей журнал виходив за рахунок передплатників і через це був незалежним від суб’єктів політики. Я і мої колеги зараз намагаємося реанімувати цей часопис за умови, що нам вдасться не залежати від коштів – чи то фондів, чи то бізнесових структур тощо.
А щодо сайту при журналі, то він справді частково підтримувався за допомогою фондів названих Вами країн, за що я їм вдячний. Але ще раз зауважу, політологічна наука в Україні, на відміну від більшості нормальних цивілізованих країн, по суті, не має своїх видань. Українська влада не зацікавлена в тому, щоб вона була предметом справжніх досліджень і була об’єктом уваги не «експертів», всіляких політтехнологів та політконсультантів, які з невідомих причин іменують себе політологами, а серйозних вчених. Останніх влада просто не помічає – і це серйозний симптом хвороби політичного суспільства. Будемо виправляти ситуацію.
Сергей Пискун: – Господин Полохало, как вам видится такой расклад после выборов-2009 – Тимошенко президент, Ахметов при ней премьер. По-моему, к этому все идет.
В. Полохало: – В політиці робити прогнози набагато важче, аніж в економіці. Але Ви маєте рацію лише щодо впливу цих політиків на прийняття і ухвалення рішень: щодо Юлії Тимошенко, то вона сьогодні лідер в політичному сенсі, а Ахмєтов – в бізнесовому. Однак, бізнес, тим більше олігархічний, має бути відділений від влади і не конвертувати її у власність – сутність помаранчевої революції полягала саме в тому.А уряд має піклуватися, насамперед, не тільки щодо стимулювання економічного зростання, при цьому спрямовуючи його на задоволення інтересів невеликої групи осіб, а й у справедливому розподілі його плодів. Я дотримуюсь думки, що уряд потрібен передовсім для того, щоб підтримувати соціальну справедливість через розподіл багатства й доходів між громадянами.
Саме так діяла Юлія Тимошенко на посаді прем’єр-міністра протягом семи місяців після помаранчевої революції. Саме це об’єднало олігархів – від «любих друзів», які тотально оточували Віктора Ющенка, з олігархами донецькими задля відставки її як прем’єр-міністра і спонукало підписати сумнозвісний меморандум від 22 вересня 2005 року та аналогічний за сутністю так званий універсал 3 серпня 2006 року.
Українські олігархи не розуміють, що таке соціальна справедливість і що таке безпрецедентний розрив між доходами 0,5% населення та 95%. Інакше кажучи, Ахмєтов та інші, в тому числі і нові олігархи в оточенні Ющенка (Гайдук, наприклад), є адептами авторитарного, олігархічного режиму, а Ю. Тимошенко – демократичного, антиолігархічного, стрижнем якого має бути соціальна справедливість.
Тому Ваш висновок, на мій погляд, базується на хибній уяві щодо реальних інтересів лідера БЮТ і неформального лідера ПР. Ці дві політичні сили є антиподами за своїм соціальним спрямуванням і політичною філософією.
Интересующийся: – Владимир, здравствуйте! Расскажите, пожалуйста, поподробнее – зачем БЮТ пошел на совместное голосование с ПР? Не кажется ли вам, что сиюминутная выгода обернется громадными электоральными потерями, восполнить которые будет ой как нелегко? Да что там говорить – посмотрите на интернет-форумы, они все пестрят постами вроде «Юля всех нас предала», «Юля договорилась с бандюковичами» и т.п. Что будете с этим делать?В. Полохало: – Відносно розмов про падіння рейтингу БЮТ, то це є бажане для багатьох недобросовісних політичних конкурентів, але недійсне і нездійснене, які б маніпулятивні, інформаційні, в тому числі інтернет-форумні технології не використовувались (уже протягом 2-3 років часто створюються оплачувані бригади «форумістів», які відпрацьовують в Інтернеті свої гонорари).
Реальний рейтинг БЮТ сьогодні – 20-25%, і БЮТ має стійкий, як кажуть соціологи, базовий електорат, який добре розуміється в перебігу політичної ситуації, в справжніх (а не прихованих) приорітетах і цілях тих чи тих політичних сил, і добре усвідомлює, від кого залежало ухвалення так званої політичної реформи, створення помаранчевої коаліції, подання прем’єр-міністром В. Януковича, підписання антисоціального бюджету і т.п.
І Віктор Ющенко як Президент, і очолювана ним «Наша Україна», на мій погляд, сьогодні вичерпали свій демократичний потенціал. Президент перетворюється в маріонетку невеликої купки олігархів і зацікавленого в посадах задля отримання ренти свого оточення. Демократична риторика Президента не має жодного стосунку до його політичних вчинків і дій, тому, за даними соціологів, 80% тих, хто підтримав його на президентських виборах, сьогодні остаточно відвернулися від нього.
Подолання президентскього вето на закон про Кабмін – це наслідок, а не причина, це легалізація нинішнього статус-кво Президента, яке він формував собі сам. Українській демократії дії Президента сьогодні загрожують не менше, ніж дії Антикризової коаліції. Україна потребує інституалізованої, системної, парламентської і позапарламентської опозиції, спроможної не лише критикувати владу, але й мати регламентовані законом важелі контролю за діями уряду.Адже безконтрольний уряд – це шлях до диктатури, це тотальне зловживання владою. Опозицію не може замінити профнепридатний (з точки зору захисту інтересів демократично налаштованих громадян) Президент, який постійно тяжіє до кулуарних, залаштункових домовленостей, прикриваючи партикулярні інтереси своєї сім’ї (в широкому сенсі) всілякими «меморандумами» та «універсалами».
Алексей Потехин: – Господин Полохало! Сегодня политолог Кость Бондаренко заявил, что через «десятки лет» Украина может иметь три автономных образования: Крым, Галичину и Донбасс. Вы согласны с мнением вашего коллеги?
В. Полохало: – Мабуть, мій колега пожартував, адже будь-які сценарії в довготривалій перспективі, є лише сценарії, ймовірний варіант розвитку і не більше. Крім Нострадамуса ще нікому не вдавалося спрогнозувати події на десятки і сотні років наперед. Та й щодо самого Нострадамуса є питання.Армен Тарасян: – И что Вы можете прогнозировать, уважаемый? Натягивать шкурку на кисель? Да разве в нашей политике можно что-то предугадать? Она же совершенно непредсказуема!.. Тем более Ваш «кумир». Ушел Ваш поезд: ТУ-ТУ!..
В. Полохало: – Насправді, політика, тим паче українська, вельми примітивна. І в короткотерміновій перспективі цілком прогнозована. Те, що я сказав сьогодні про Ющенка, я це прогнозував публічно і наприкінці 2004, і в 2005, і в 2006 році. І жодного разу Віктор Ющенко, на жаль, не спростував мої прогнози щодо нього.
Проблему точності політичного прогнозування можна розв’язувати з урахуванням такого аспекту буття української спільноти, як сутність і характер соціокультурних тенденцій розвитку. У цьому зв’язку зазначу, що у найближчій перспективі Партії регіонів не вдасться монополізувати політичний і економічний простір, як би вона не намагалася, тому що їй протидіятимуть в цьому прагненні об’єктивні тенденції соціокультурного розвитку Центральної і Західної України. Отже, ПР або змушена перероджуватися і ставати загальноукраїнською (що, на мій погляд, малоймовірно) або залишитися регіональною і нелегітимною з точки зору управління всією Україною.
Що стосується персоніфікації політики та долі окремих політичних персонажів, які ще нещодавно вирішальною мірою впливали на хід української історії, то найближчим часом вони зійдуть з політичної арени. Зокрема, скоріше всього, до Кравчука і Кучми приєднається В. Ющенко.Загалом я не згоден з оцінками деяких біографів В. Ющенка, які характеризують його долю в форматі трагедії чи драми: для цього потрібно, щоб сам персонаж усвідомлював цей формат, а Ющенко, по-моєму, особливо не переймається тим, чи він буде персонажем драми, комедії чи трагедії в оцінках істориків. Як на мене, йому в будь-якому форматі комфортно.
Тимошин: – Как вы думаете, Юля разочарует нас, если мы ее выберем Президентом?
В. Полохало: – Якщо Ви прихильник реальних, а не декларативних демократичних цінностей, то як політолог я сьогодні і в найближчій перспективі не бачу іншого політика, крім Юлії Тимошенко, на якого варто орієнтуватися, якого варто підтримувати. Не розчарує!
Мария (Днепропетровск): – Уважаемый политолог! Лично мне альянс – ситуативный или же постоянный, посмотрим – Юлии Тимошенко и Партии Регионов кажется очень странным. По-моему, проиграют обе стороны, вы так не находите?В. Полохало: – Ситуативне, задля вигідного для демократичних сил компромісу голосування, не є альянсом. Опозиція має шукати будь-які варіанти дій для здійснення своїх опозиційних функцій в суспільстві. Хотів би, щоб Ви згадали 17-й псалм із Біблії: «Із справедливим ти поводишся справедливо, і з чистим поводишся чисто, а з лукавим - за лукавством його, бо народ від біди ти спасаєш, очі лукаві принижуєш». Ця формула є споконвічною і загальнолюдською. І це, безсумнівно, нормативна етична універсалія. Наше голосування було на благо цієї універсалії. А всі спекулятивні інтерпретації – від лукавого.