Л. Лукьяненко: «У нас есть полдесятка хороших кандидатов, которые будут лучшими Президентами, чем Ющенко»
28.02.2007 17:45
…народный депутат, член фракции БЮТ Левко Лукьяненко. Отвечая на вопросы читателей в ходе видео-интернет-конференции, он рассказал, почему оказался в лагере Юлии Тимошенко, почему необходимо признать воинов ОУН-УПА, можно ли любить русских и многом другом.

Александр: – Уважаемый Л.Лукьяненко! Ваше мнение по поводу признания воинов ОУН-УПА воюющей стороной на государственном уровне и произойдет ли это на Украине вообще?

Левко ЛукьяненкоЛ. Лукьяненко: – Проблема визнання ОУН-УПА стоїть уже давно. В початковій стадії висувалася ідея надати воякам Української повстанської армії статусу воюючої сторони. Подальше обдумування проблеми привело мене до думки, що юридично правильніше буде говорити про встановлення окремого статусу, і я підготував законопроект, який називається «Про статус борців з тоталітарним режимом за Незалежність України». Таким чином, це формулювання охоплює не тільки борців ОУН-УПА, але й тих, які боролися за Незалежність України раніше.

Фактично, мій законопроект охоплює період від Першої Світової війни до 1956 року. Він включає всіх тих, хто боровся за захист Української народної республіки, проголошеної 22 січня 1918 року. Потім, коли Україну окупували більшовицько-комуністичні сили - проти них був величезний опір по всій Україні у формі загонів великих і менших під керівництвом атаманів. Цей збройний опір був, фактично, до 1925 року. Ну а з виникненням Другої Світової війни збройна боротьба за Незалежну Україну пересунулася в західні області.

Ухвалення такого закону було би виявом справедливості і шани до тих, хто боровся за Незалежну Україну. Вважаю, що Верховна Рада має його ухвалити.

Елена: – Шановний пан Левко Григорович! Невже пані Тимошенко не соромно за те, що вона витворяє з Україною, з парламентом? Хай дасть спокійно працювати уряду В.Ф.Януковичу та парламентській коаліції! Уряд В.Ф.Януковича, кажу відверто, як громадянка України, так і передайте цій пані, працює у правильному напрямку, а те, що Тимошенко захотілося відчути себе королевою на троні, то це ще не все. Мені також багато чого хочеться і не мені одній! Україна з В.Ф. Януковичем і баста!

Л. Лукьяненко: – Шановна пані Олена в демократичній державі має право на свою думку. Але я категорично не поділяю її слова і думки. Партія регіонів, по-перше, різними незаконними способами із опозиції перетворила себе у більшість, тобто у владу. По-друге, Партія регіонів у союзі з соціалістами і комуністами – це власне не патріотична сила. І я би сказав, вони більше дбають про свої особисті інтереси, ніж про Україну. Та вже той факт, що вони виховані не в українській культурі і мові, а в російській, і тягнуть Україну під Москву, а не дбають про зміцнення Незалежності, уже само по собі мало би пані Олену відвернути від цих сил.

Але якщо це її мало цікавить, то хай згадає, що так звана Антикризова коаліція, яка створила свій уряд, почала керувати Україною із того, що підняла в три-чотири рази плату за комунальні послуги. Ціну їх підняла до рівня пенсій малозабезпеченої категорії громадян України. І поставила цих людей на грань життя чи смерті. Або заплатити всю свою пенсію за комунальні послуги, і тоді померти від морозу, або не платити - і тоді бути порушником закону. Це не свідчить про турботу про громадян України з боку Януковича та його підлеглих.

Игорь (Донецк): – Скажите что для вас является приоритетом – единство страны или собственные представления о «правильном пути» для Украины? Потому что, отказывая в праве половине Украины в собственном мировоззрении, которое вы и вам подобные считаете «не патриотичным» (я имею в виду желание юго-востока говорить на родном русском языке и тесно сотрудничать с Россией, в которой у большинства родственники и друзья. Да и вообще жить, сообразуясь со своим видением и истории и жизни, а не навязываемыми извне «свiдомими»), вы тем самым толкаете эту «пятую колонну» (как вы нас называете) к более серьезным способам защиты своих прав. В том числе и к желанию отделиться от вас и «вашей Украины». Может, будем жить вместе, но не залезая в чужой огород? Тогда есть вероятность научиться понимать друг друга. А иначе, извините, но может так статься, что нам будет не по пути.

Л. Лукьяненко: – Шановний Ігор порушив дуже важливу проблему про ідеологічну неоднорідність громадян України. То я хотів би, по-перше, закликати його до вивчення історії, зокрема історії трьох голодоморів, які московська окупаційна влада організувала на Україні. Це голодомор 1921-23 року, 1932-33 і 1946-47 років. За ці три голодомори виморено голодною смертю до 15 мільйонів українських громадян. Було багато сіл, де не залишалося зовсім живих людей. В такому випадку над сільскою радою вивішували чорний прапор. І голодомор в основному знищував людей в Луганській, Харківській, Запорізькій, Донецькій областях – тобто власне в тій Південно-східній частині України, яка на сьогоднішній день заявляє про свою приверженність до російської мови.

Так ось, у ті села, які повністю вимерли від голоду, і в області, які постраждали найбільше від голодоморів, перевозили із Росії громадян і поселяли в порожні хати і в порожні села. Шановному Ігорю я міг би порадити книжки, де він може все це докладно прочитати. Московська імперія таким способом розмивала етнічний склад України, розбавляючи його чужорідними елементами. Тому те, ще ми маємо сьогодні, воно є результат 70-літньої колоніяльної політики московського центру.

То перше питання – до кого належить пан Ігор? До зрусифікованих українців чи до тих, хто був привезений із Росії для русифікації? І друге. І сьогодні в сільских районах Луганської, Запорізької областей та всієї південно-східної України українці говорять нормальною українською мовою. Тому що є основою української нації? Споконвічне українське населення, яке живе тут 7-8 тисяч років, чи сучасне покалічене комуністичним рабством населення?

Я хотів би, щоб ми розуміли один одного і шукали шляхи виходу до нормального людського життя не способом перемоги однієї частини України над другою, а способом спільного подолання у свідомості громадян імперської антиукраїнської колоніальної ідеології і повернення до українських духовних джерел. Спільними зусиллями слід будувати велику європейську українську державу.

Виктор Полищук: – Что Вы скажете насчет членства ОУН в фашистском интернационале в межвоенный период (Съезд национал-социалистических организаций в Штуттгарте), о котором архивный документ опубликован?

Л. Лукьяненко: – На жаль, я не знаю про участь Організації Українських Націоналістів, яка була заснована в 1929 році, у якихось націонал-соціалістичних з’їздах. ОУН народилася для боротьби за Незалежну Україну. Може, вона брала участь або була запрошена гостями до якихось з’їздів – цілком може бути. Вона не зраджувала українську націю.

А одночасно хотів би нагадати, що комуністичне керівництво Радянського Союзу не тільки зустрічалося з керівництвом націонал-соціалістичної партії Німеччини, але й активно співпрацювало і укладало договір про поділ Європи між гітлерівською і сталінською імперіями.

Тетяна, Київ: – Чи не шкодуєте Ви про втрачені можливості на президентських виборах, коли балотувалися ви та Чорновіл, а обрали Кравчука? У чому Ви вбачаєте причини тодішньої поразки?

Л. Лукьяненко: – Я знав, що не стану Президентом України, бо тоді національно-демократичні сили не мали шансів провести свою людину на посаду Президента. Свідомість українськіх виборців була така, що вони могли обрати тільки представника Комуністичної партії. Вибори це підтвердили. За Кравчука проголосували 62%, тобто 2/3 виборців. І чи від національно-демократичних сил був би один кандидат, чи чотири, не мало значення.

Проте я використав своє кандидатство на всю потужність, бо об’їхав усі області, виступив перед сотнями тисяч людей, і майже кожен свій виступ я закінчував словами: «Ви можете мене обрати Президентом чи не обрати, це ваша воля, але прошу вас, молю проголосувати за Незалежну Україну!». Думаю, що тодішньої своєю величезною роботою я трохи вплинув на результати референдуму 1 грудня і в тому бачу велику заслугу перед Україною.

Степан Іванченко: – Левко Григоровичу! Відкрийте секрет своїх розкішних вусів! Чи не примушували в тюрмі їх прибрати?

Л. Лукьяненко: – Примушували в тюрмі стригти вуса. Я чинив опір, мене прив’язували попругами до крісла і обстригали. Ну а коли звільнився, то тепер роблю, як сам хочу, і тому ношу ті вуса, що ношу. А доглядати їх просто. Вранці треба мити, щоб суп не застряв, і час від часу крутити.



Хлібороб: – Пане Левко! Чи насправді Ви вважаєте Юлію Тимошенко білою, пухнастою овечкою, чиї руки нічого не крали, що спить і мріє про добробут народу? Невже Ви, дорослий мужчина, сивий та мудрий, є таким наївним? То чому ж Ви дозволяєте себе брати в глашатаї оції пройдисвітки? Ми Вас поважаємо за зовсім інші якості.

Л. Лукьяненко: – Сучасні політичні обставини в Україні такі, що ми маємо реально дві групи сил. Перша – це Партія регіонів зі своїми союзниками – я вважаю цю силу антиукраїнською. І друга сила – партія «Батьківщина» зі своїми союзниками. БЮТ є в опозиції до Партії регіонів. Як опозиційна сила вона заслуговує на підтримку.

Я не є членом партії «Батьківщина», я належу до Української республіканської партії Лук’яненка. Це партія ідеологічна, головою її зараз є Ростислав Новоженець. Вона ставить собі за мету будівництво української України. Тобто, відродження української культури, мови, традицій, звичаїв, піднесення добробуту українського населення на основі тих природніх та географічних умов, якими Господь Бог наділив Україну. Я іду цією лінією, а підтримую Юлію Володимирівну Тимошенко, бо підтримую всі сили, які є в опозиції до Партії регіонів та її антиукраїнських союзників. Таку тактику на сьогоднішній день я вважаю правильною.

Олександр: – Доброго дня! Відомо, що майже 10 років тому Ви були одним з «батьків» проекту закону «Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України». Тоді його було відхилено. Ситуація, що склалася сьогодні, свідчить, що актуальність його прийняття залишається незмінною. Як Ви зараз оцінюєте той старий закон, його недоліки? Чи треба зараз повністю змінювати підхід щодо забезпечення інформаційної безпеки держави? Як ставиться до цього питання БЮТ? Що БЮТ планує в цьому напрямку? Дякую!

Л. Лукьяненко: – Проблема створення громадського телерадіомовлення є важливою і сьогодні. Шкода, що досі його не створили за минулі 10 років. Ідея, яка тоді була, і законопроект, над яким я працював з 1994 до 1998 року, мала на увазі створення незалежного телерадіомовлення, яке було би вільне від партійних впливів і від грошових мішків, і яке служило би інтересам України, важлива і на сьогоднішній день.

Десять років назад Кучма не дав створити громадське телерадіомовлення, бо не хотів, щоб створилася система, незалежна від нього. А на сьогоднішній день, як ми бачимо, телевізійні канали потрапили в руки окремих підприємницьких груп, які використовують телевізію і радіо у своїх кланових інтересах. Україна як не мала свого інформаційного простору до 1991 року, так не має його і сьогодні. Бо не використовує це в інтересах України. На телевізорі людина не може побачити добрих передач з історії України, про наші звичаї, традиції, немає інших передач, які би підносили національну свідомість і повертали українців до наших національних духовних джерел.

На фракції Блоку Юлії Тимошенко поки що це питання спеціально не обговорювалося, але в цілому є позитивне ставлення до створення громадського телерадіомовлення. Що стосується конкретно мого тодішнього законопроекту, то він потребує лише незначних змін.

Алекс: – Здравствуйте! Мой вопрос достаточно общий: кого из украинских политиков, не принадлежащих к вашей политической силе, Вы уважаете? Кого считаете честным и достойным руководить нашим государством?

Л. Лукьяненко: – Свобода політичної діяльності і демократія дала можливість багатьом талановитим людям стати видатними політиками і партійними діячами. Україна багата на таланти. І хоч ми молода демократія і в нас ще немає великого досвіду, але є ціла когорта людей, які достойні посісти найвищі державні посади і керувати Україною краще, ніж це досі робили і роблять такі політики, як Мороз, Янукович та Адам Іванович.

Константин: – Левко Григорович, вы лично пострадали от сталинских репрессий, и политическая ваша позиция тоже вполне понятна. Но как умудренный опытом человек, не находите ли вы в обширной деятельности Сталина и позитивных моментов?

Л. Лукьяненко: – Цей деспот думав про одне – як утримати владу в своїх руках і як розширити імперію. Для того, щоб розширювати імперію, необхідно було багато танків, літаків, кораблів, кулеметів, гранат і т.д. Для того, щоб це виробляти, необхідно було провести індустріалізацію. Отже, сама по собі модернізація промисловості є позитивним явищем. Проте і з часів римського права ми знаємо правило: дійсним є те, що малося на увазі, а не те, що сказане. Отже ж, модернізація промисловості не може бути оцінена без врахування мотивів, з яких вона була здійснена.

Тому діяльність Сталіна я вважаю великим нещастям для українського народу, який з невідомих мені причин чомусь особливо ненавидів українців. І все робив для того, щоби винищити нас як націю. Хоча і російському народу та іншим народам імперії він завдав також величезної шкоди.

Іванна: – Чи не соромно Вам було голосувати за «регіонівський» бюджет, Левко Григоровичу?

Л. Лукьяненко: – Я не голосував за нього з незалежних від мене причин. Хоча бюджет той, звичайно, вартий того, щоб за нього не голосувати. Бо він призначений для розподілу коштів між кланами, а не покращення життя громадян. Той бюджет не виділив також коштів для діяльності Асоціації дослідників голодоморів в Україні – громадської організації, яка робить надзвичайно важливу справу з вивчення голодоморів в Україні та поширення правдивих знань про комуністичний період в Україні.

Українець: – Добрий день, Левко Григорович! Розкажіть свій самий улюблений анекдот про москалів!

Л. Лукьяненко: – Ви знаєте, я працював у 1992-1993 роках послом України в Канаді, то я звик на деякі питання не відповідати прямо. І тому краще послухаю Ваш анекдот, ніж буду згадувати свій.

Григоренко: – Хто буде наступним Президентом? Чи може ним стати Віктор Ющенко?

Л. Лукьяненко: – Я не думаю. В нас є півдесятка добрих кандидатів, які будуть кращими Президентами, ніж Ющенко. Якщо би він узявся вчитися, як учився Кучма, і став іншим, то тоді б його шанси збільшилися. Але так, як він діє минулі два роки – то це не прокладає йому шлях до нового президентського крісла.

Дмитро: – Доброго дня! Чим Ви пояснюєте крок Степана Хмари, який пішов з БЮТ?

Л. Лукьяненко: – Ну, Степан Хмара є відомий політик, і всі, хто спостерігав за його діяльністю, самі можуть пояснити цей його крок. Я вважаю неетичним для себе давати особисті пояснення.

русский: – Здравствуйте! Скажите честно, вы не любите русских?

Л. Лукьяненко: – Відповідь буде така. Від 1945 до 1958 року я жив в Росії – не тільки в Росії, а й в Азербайджані – але в основному жив в російських середовищах. В силу моєї біографії я вивчав російську літературу і російську культуру. І, ясна річ, знайомий з російськими звичаями. У мене немало було друзів росіян, до яких я ставився з симпатією і, в свою чергу, відчував з їхнього боку до себе симпатію.

Є другий аспект. Російська імперська ідея. Я ненавиджу російський імперіалізм, який загарбав Україну і 340 років її мордував, намагаючись знищити в нас все українське і нас самих переробити на росіян. Цей хижий російський імперіалізм організаційно здійснювала влада, але його ідеологію творили політики, письменники, історики. Так ось, вони також не заслуговують моєї любові, бо я українець і хотів би, щоби за моєю нацією було визнано право на незалежне існування.

І коли сьогодні російська політична еліта пише книжки і читає студентам лекції про те, що українську мову витворили галичани, а український сепаратизм нам підкинули поляки, то, звичайно, це мене насторожує, і я хотів би, щоби українська держава як можна швидче відгородилася від таких зазіхань державними кордонами та потужними національними інформаційними системами, які би захищали українство і давали рішучу відсіч російським шовіністам.

Л. Лукьяненко: – Дуже дякую за питання! Надіюсь, що вони допомогли нам зрозуміти одне одного.