«Президент отбрасывает на обочину 14 млн. граждан, говорящих на неукраинском языке»
12.11.2007 13:24
...говорити про рядових політиків й чиновників, коли глава держави, гарант прав і свобод людини Президент України надає їм повну індульгенцію на такі дії. Так, Віктор Ющенко виступаючи 9 листопада цього року перед журналістами заявив, що «...українська держава має одну з найтолерантніших мовних політик. Ми не маємо жодного випадку настання або звуження можливостей будь-якої чужої мови».

Більше того, Ющенко вистачило совісті згадати про «Європейську Хартію регіональних мов або мов меншин», яку він і його команда знищують й зневажають від моменту ратифікації (ратифікована 15.03.2003, набула чинності для України з 1 січня 2006 року). Адже саме Ющенко, 22 лютого 2007 року виступаючи в Криму дав чітку вказівку всій вертикалі своїх підлеглих - «Тема регіональної мови як категорія, як визначення не існує ні в Конституції, ні у жодному законі України. Давайте моделювати мовну політику, виходячи з мовного поля України». Хоча стаття 1 ратифікованої Україною Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин чітко визначає поняття «регіональна мова» - це мова, яка «традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави; та відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави». Такими чином Президент, чи то через свою непоінформованість, чи - швидше в угоду політичним цілям, викидає на узбіччя суспільства понад 14 мільйонів громадян України, які розмовляють неукраїнською мовою. Дискримінація такої кількості людей, громадян своєї держави які є корінними мешканцями цієї держави за мовною, чи культурною ознаками в самому центрі Європи не знає прикладу мабуть з часів фашизму у Німеччині, який, до слова, зараз активно піднімає голову і в Україні.

Чи може Президент також не знає, що в Україні прийнято понад 40 законів які чітко встановлюють вживання лише української мови й дискримінують усі інші? Питання риторичне.

Зрозуміло, що чиновники різного рангу чітко тримають «ніс по вітру». І підготовлена Україною в особі Міністерства юстиції цього року «Перша періодична Доповідь щодо виконання положень Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин» - яскрава ілюстрації цій тезі: на понад 100 сторінках офіційного документу - жодного аналізу реального стану з мовами в Україні, маніпулювання цифрами, уникнення відповіді по суті виконання міжнародних норм - з єдиною метою - замилити очі світовій громадськості.

Саме, тому для виявлення реальної ситуації з дотриманням положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин мною разом з низкою правозахисних організацій було проведено незалежний моніторинг мовної ситуації в Україні та підготовлено альтернативний Громадський Звіт, який для надано Генеральному секретарю Ради Європи, Європейській комісії проти расизму та нетерпимості, європейським парламентаріям, повноважним державним органам в Україні, громадським організаціям, всім зацікавленим особам.

Вже ця, фактично перша в Україні спроба ґрунтовного аналізу виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань, мовної ситуації та мовної політики в Україні, виявила кричущі факти.

Так, під час ратифікації Хартії нашою країною було обрано однаковий - мінімальний - рівень захисту для всіх тринадцяти мов, які було визнано регіональними, без урахування кількості їх носіїв, що фактично призвело навіть до звуження прав російськомовних громадян. Адже особливий статус російської мови визначений ст. 10 Конституції України;

- Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» не містить жодного механізму визначення території застосування положень Хартії щодо кожної мови та процедури надання таким мовам статусу «регіональної мови» або «мови меншини», що наперед перетворило положення цього документу на «мертві»;

- для ратифікації Україна обрала мінімально необхідну кількість пунктів - 35. При цьому майже всі вони декларативні. Таким чином, хоча й ратифікувавши Хартію, держава не взяла на себе вагомих зобов'язань щодо покращення ситуації з регіональними мовами та мовами меншин;

- фінансування заходів, спрямованих на виконання Хартії, здійснюється на рівні 900 тисяч гривень на рік (близько 130 тис. євро). Розподіл коштів відбувається за непрозорою процедурою, без належного контролю та зі значною необґрунтованою диспропорцією витрат щодо кількості носіїв кожної з тринадцяти мов. Наприклад, у 2004-2007 рр. румунська мовна меншина, яка у понад ніж 84 рази менша від російської, отримала в 12 разів більшу державну допомогу, а білоруська (друга за чисельністю в Україні), гагаузька та словацька меншини взагалі нічого не отримали;

- законодавство України щодо порядку використання мов в Україні не змінювалося від моменту ратифікації Хартії. До цього часу не прийнято жодного закону, який імплементував би положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

- у сфері науки та освіти державна політика України спрямована на поступове витіснення інших мов, особливо російської, з навчального та наукового процесу та заміщення їх українською мовою. Така ж тенденція спостерігається в сфері телебачення, радіомовлення та кінопрокату;

- регіональні мови та мови меншин в Україні піддаються негласній дискримінації з боку чиновників різного рівня аж до Президента України, навіть на публічному рівні. Показовою є ситуація з російською мовою. Так, у 1989-1990 навчальному році в УРСР нараховувалося 4633 шкіл, де російська мова була єдиною мовою навчання. З 1990 року число шкіл з російською мовою навчання зменшилося на 3 тисячі на користь україномовних і змішаних шкіл, тобто скорочення склало близько 65%. Щорічно свій статус шкіл із російською мовою викладання втрачають близько 130 шкіл. У багатьох регіонах країни мови меншин, чисельність представників яких сягає сотень тисяч осіб, не мають власних навчальних закладів, позбавлені основоположних мовних прав. У Вінницькій, Волинській, Івано-Франківській, Тернопільській, Рівненській і Київській областях, у яких мешкає понад 170 тисяч російськомовних громадян (за даними перепису 2001 року), немає жодної школи з російською мовою навчання. В Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській та Чернівецькій областях - здійснюють навчальний процес російською мовою лише по одній школі;

- з 1 вересня 2005 року українське судочинство здійснюється винятково державною мовою, що порушує конституційні принципи рівності громадян перед законом, доступу до судочинства, принцип змагальності у суді;

- випускне тестування у школах проводиться українською мовою, так само як і вступні екзамени в ВУЗи;

- Національна рада з питань телебачення і радіомовлення України фактично здійснює політику прямого незаконного тиску на ЗМІ, які працюють на регіональних мовах або мовах меншин.

Проте, навіть після таких висновків (отриманих повністю на базі офіційної інформації Державного комітету статистики України, інших державних органів), чиновники різного рівня чітко виконують високу вказівку й намагаються ігнорувати отриманні результати, а часом вдаються до відвертої брехні не соромлячись навіть міжнародної спільноти.

Тому дивлячись на усе це спадає на думку вислів справжнього Президента, але Чеської Республіки, Вацлава Гавела: «Демократия перед теми, кто к ней относится серьезно, ставит почти неразрешимые проблемы, а для тех, кто ее на самом деле ненавидит, открывает почти неограниченные возможности».

Очевидно, що такі заяви глави держави не сприяють укріпленню нашої країни, порозумінню між різними народами й мовними групами, що мирно співіснують сотні років на цій землі. А у гаранта Конституції не вистачає не лише знання українського законодавства, але й звичайної мудрості стати Президентом усієї країни, а не лише західної її частини, таким чином штовхаючи усю країну в прірву беззаконня й прирікаючи на роль при європейської буферної зони. «В політику приходять з блискучим майбутнім, а йдуть з жахливим минулим» - сказав невідомий, й доля Грузинської «революції троянд» може стати яскравим прикладом для України.
Вадим Колесниченко
народный депутат Украины