«А ось i Я!»
Під такою назвою російський сайт Lenta.ru розмістив статтю про Арсенія Яценюка, чергового головнокомандуючого фронту Великої української війни за владу. Доречно зазначити, що Арсеній не перший фронтовик, до нього об’явив війну Микола Мельниченко, анонсувавши дещо раніше, у жовтні минулого року, свій «Перший Український фронт». Досить дивно, що обидва, незважаючи на те, що один веде боротьбу з Пінчуком, зятем Кучми, а другий фінансується Пінчуком – єдині у своїй любові до слова «Фронт».
Росіяни переклали «Фронт змін» на «Фронт перемен», можливо так краще, бо «Фронт изменений», щось не гарно звучить. А «перемены» – ліпше, це слово добре, відоме кожному з шкільного дитинства…
Вони пишуть, що Арсеній Петрович Яценюк – молодий і йому 34 роки. Але він встиг стати «перспективним» (взяли чомусь у лапки, сумніваються мабуть) українським політиком та попрацювати, як в регіонах так і у Києві. А також нагадують, що Яценюк займав пост, спікера Верховної Ради (третій за значенням у державі). Особливо росіяни наголошують на тому, що Яценюк має намір «змінити всю країну», для чого оголосив, що для нього поста спікера замало, а посада, що дає відповідні для «змін» повноваження – президент України – стане вакантною на рубежі 2009-2010 років.
Диспозиція з московської позиції
На думку росіян, більшість українських спостерігачів сходяться у тому, що Арсеній Яценюк - юрист, виходець із Західної України, прихильник економічного й політичного лібералізму, прихильник зближення із Заходом, вступу України в Євросоюз і НАТО – людина ерудована, що володіє блискучими ораторськими здатностями й відомою харизмою в певних колах.
Але у той же час недоброзичливці називають його хитрим демагогом, слизьким і всеїдним типом, здатним на будь-який учинок заради досягнення поставленої мети. Крім того, у провину йому часто ставили пристрасть до спритного жонглювання нормами законів і перекручуванню фактів у публічних виступах.
Проте, як пишуть росіяни, більшість українців ставляться до Яценюка поблажливо: відповідно до соціологічного опитування товариства з обмеженою відповідальністю «Фом-украина», лише в Яценюка та Володимира Литвина є позитивний баланс довіри населення, причому колишній спікер Ради випереджає по цьому показнику нинішнього: +14 відсотків проти +7 відсотків.
Стартова площадка для Яценюка, як кандидата в президенти непогана. Але треба відразу обмовитися, що Арсеній Петрович поки не заявляв, що збирається стати президентом країни. Однак він і не обіцяв не брати участь у виборах.
Згідно даних опитування, проведеного тим ж товариством з обмеженою відповідальністю, колишній спікер Верховної Ради стрімко набирає популярність: якщо в січні 2008 року на президентських виборах за нього готові були віддати голоси 0,8 відсотків українців, то в лютому 2009 року – вже 10,1 відсотка. Десятикратний приріст усього за один рік – цілком пристойний результат.
Дозвольте зауважити, що такий приріст дійсно можливий, але в умовах опозиції і знесиленої влади. Посада спікера, з якої Арсеній Яценюк пішли (здається вчасно і з задоволенням), не краща площадка для подальшого злету. «Нескончаемая парламентская перемена» та глобальна фінансова криза, що накочувалась на Україну, неминуче вдарили б по його рейтингу, як третій державній особі, закресливши усі сподівання на вище призначення. Ото не кажи, що не має інтуїції… Хоча, інколи інтуїція є результатом гарної інформованості.
Таким чином, за популярністю Яценюк займає міцне третє місце після лідера опозиції Віктора Януковича і прем'єр-міністра Юлії Тимошенко.
Перспективи для відставленого спікера вбачаються йому райдужними. Яценюк, користуючись вільним часом і статусом фронтовика за зміни, відхоплює електорат у втягнутої у боротьбу з кризою та Президентом Юлії Тимошенко.
Разом із тим, російські експерти допускають, що, в Україні, чітко розділеній за політико-географічною ознакою на Схід і Захід, рейтинг уродженця Чернівців Яценюка може зростати майже винятково за рахунок центральних і західних областей країни, оскільки на Сході панують комуністи Петра Симоненко та «регіонами» Віктора Януковича.
Йти в лобову атаку (незважаючи навіть на те, що фронт) на східні області з ідеєю вступу в НАТО – витівка заздалегідь програшна й небезпечна скандалами. Так, неприємний випадок уже трапився з Арсенієм Петровичем в Одесі, де 27 січня його освистали місцеві жителі. Якщо вірити очевидцям подій, це відбулося після того, як екс-спікер оголосив, що залишається прихильником ліберальної економічної моделі і відмовився обговорювати свої євроатлантичні погляди.
Не дуже вірять Яценюку й у Криму, де він встиг попрацювати міністром економіки автономії. Зі слів людей, знайомих із ситуацією, у Сімферополі він запам'ятався лише намірами перевести документообіг на українську мову й зміною табличок на дверях у міністерстві – знову ж з російської на українську. Особливо запала кримчанам табличка «Приймальня», після того, як вона з’явилась на дверях, Арсенію Яценюку прикріпили прізвисько «Приймач». А стосовно тих, хто здіймав навколо його розпорядження галас, Яценюк казав, що вони «низкоинтелектуальные люди», які роблять «очередную склоку» з метою заробити «политические дивиденды».
Саме головне, з точки зору росіян – для того щоб домогтися права представляти захід країни в сутичці з Януковичем у другому турі президентських виборів, Яценюку потрібно «перемогти на праймериз» - стати самим популярним політиком на заході України, тобто – змістити із електорального поля Юлію Тимошенко. Завдання очевидно непросте. Для його вирішення буде потрібно чимало грошей, зусиль і нетривіальних заходів. На щастя для Арсенія Петровича, все це в наявності в нього є.
Команда й фінанси
Починати треба зі створення команди однодумців, готових підтримати свого лідера, допомогти йому в організаційних питаннях радою, грішми й просто добрим словом. Причому бажано, щоб ця група товаришів була структурована в якусь організацію, що володіє розгалуженою мережею відділень у регіонах, а також відомим ресурсом в органах влади й бізнесі.
І така організація з'явилася. 17 грудня 2008 року Арсеній Яценюк – написав маніфест (фактично поцупивши при цьому у Миколи Мельниченко його бренд) «Фронту змін» – суспільного руху, що, за його ж словами, згодом буде перетворено в партію, що «буде побудована знизу й не буде мати акціонерів і вождя».
Маніфест містить 17 миттєвостей (по російськи – мгновений).
Яценюк бажає, щоб усі українці, незалежно від їхнього віку, статі, національності і віросповідання були впевненні в майбутньому.
Першочерговими кроками у подоланні кризи, він, як фаховий юрист-економіст, бачить:
- створення внутрішнього ринку;
- подолання залежності України від імпорту;
- припинення політичних та соціальних феєрверків за рахунок державного бюджету на догоду політикам та відверту економічну брехню.
І саме головне – рекомендує не витрачати більше заробленого! Дуже коротко, але просто.
Розраховує Арсеній Яценюк на підтримку «гідних» людей, які «безуспішні у своєму прагненні змінити на краще щось більше, ніж свою справу». Очевидно, мається на увазі небайдужий середній клас. У всякому разі, Яценюк пише, що його партія повинна створюватися «знизу».
У той же час в українській пресі з'являються повідомлення про налагодження екс-спікером контактів і у владних структурах. Так, депутат Верховної Ради від БЮТ Святослав Олійник в одному зі своїх інтерв'ю заявив, що вже створюється парламентська «група Яценюка» із представників різних фракцій, у яку, як очікується, увійдуть від 10 до 15 депутатів.
Крім того, після звільнення колишнього міністра фінансів України Віктора Пинзеника в Києві почала поширюватися інформація, що він може примкнути до команди Яценюка. Якщо це дійсно так, то екс-спікер придбає дуже цінного соратника: Пинзеник вважається одним із самих грамотних економістів України, ефективним правда в умовах стабільності, а не кризи.
Екс-спікер, мабуть, злегка «блефанув», коли писав, що в його партії не буде «акціонерів». Без фінансової підтримки (нехай і мінімальної) ніяка серйозна партія довго не простягне – хоча б тому, що її функціонерам й активістам так чи інакше треба сім’ї годувати. Навіть аскетів-більшовиків підтримували ненависні їм буржуї.
Сам Яценюк обіцяв, що розкриє перед виборцями всі джерела фінансування свого руху. Поки ж екс-спікер цього не зробив, доводиться задовольнятися тим, що зуміли довідатися про його спонсорів журналісти.
Так, видання RUpor.Info пише: «Основну фінансову підтримку Фонду (Арсенія Яценюка Open Ukraine) робить зять Леоніда Кучми, засновник групи компаній «EastOne», мільярдер Віктор Пінчук. За офіційним даними, у минулому році на структуру Яценюка він пожертвував з Фонду Віктора Пінчука 4279567 гривень». При цьому видання підкреслює, що «керівник Благодійного фонду свого імені Арсеній Яценюк є частим гостем у родині колишнього президента України Леоніда Кучми».
Ще один депутат від БЮТ – Андрій Шкіль – заявив, що «оточення Яценюка не приховує того, що співпрацює з великим українським бізнесменом Дмитром Фірташом. Те, що Фірташ має певні стосунки з Яценюком – очевидно» (згадайте лише Інтер).
У той же час сам екс-спікер заявив: «Всі заяви про те, що спонсорами Арсенія Яценюка є олігархи – не що інше, як ходи політтехнологів» (ну і насправді, хіба ж Віктор Пінчук – олігарх? Він простий зять Кучми). Щодо зв'язків з Фірташом, Яценюк висловився окремо: «Як міністр економіки в 2006 році я був практично єдиним, хто категорично виступив проти RosUkrEnergo (одним зі співвласників газового посередника є саме Дмитро Фірташ) і не підписав постанову про створення спільної компанії». Це єдиний аргумент, застарілий дещо, яким Арсеній Яценюк намагається відгородитись від Фірташа- Могилевича. Але з 2006 року так багато чого сплинуло.
Стратегія (погляд зі Спаської башти)
Коли є мета, команда й фінансування, самий час задуматися про стратегії.
Центральне місце в маніфесті про створення «Фронту перемен» займає такий пасаж: Країні необхідні сьогодні «Перемены» . Кардинальні «Перемены», а не звичайне переформатування, яким ми живемо останні сімнадцять (вдруге сімнадцять…, ох цей юний Штірліц) років... зміна політичної еліти - актуальна для держави, як ніколи».
Простіше говорячи, Яценюк пропонує «списати в утиль» лідерів, що панували в Києві останні роки.
Крім того, він пропонує зжити встояні методи політичної боротьби: «Сьогодні основні елементи української політики – це змови, візантійщина й зрадництво» (перепрошую, а якими принципами Арсеній Яценюк жив у цій жахливій українській політиці майже з десяток років – чеснотами та цнотливістю? І як він зумів вижити у такому жахітті та вирости до неуявних державних висот? Очевидно, то є такий самий феномен, як і він сам. Пробачте за те, що роблю свої коментарі, але мені дуже не подобається коли відверто дурять).
Саме тому стовпами стратегії Яценюка – кандидата в президенти повинні стати: максимальне дистанціювання від влади, міжкланових конфліктів, підкреслення своєї «новизни» й «незаплямованості», а також переклад спілкування з людьми з телевізора в реальне життя – побільше особистих зустрічей з виборцями.
Дії Арсенія Петровича останнім часом підтверджують цю думку: він демонстративно не бере відвертої участі у перепалках і скандалах з питань газу й російського кредиту для України. Навіть у кризі він, на відміну від інших політиків, нікого конкретно не звинувачує, а пропонує шляхи виходу з нього. Замість баталій у Раді й на телеекранах – без кінця колесить по країні, зустрічається з людьми на вулиці, на ринках, у невеликих залах, кидає свої п’ять копійок на дорогу Ющенко й Тимошенко…
І увесь час наполягає на тому, що країні потрібні зміни, що настав час позбуватися від «всіх цих» в уряді й Раді, настав час розбудовувати нові стосунки у владі й між народом і владою.
Б'є, треба сказати, в «яблучко». По Україні зовсім недавно прокотилася хвиля протестів проти дій влади під гаслом «Дістали!», а самим популярним питанням президенту в ході грудневої інтернет-конференції стало питання про ціну рятування країни від Ющенко, Тимошенко, міністрів і депутатів.
Слова Яценюка про те, що ВСЮ владу настав час відправляти на смітник, у цій ситуації звучать музикою у вухах виборців. Ну й зрозуміло, Арсеній Петрович не забуває підкреслювати, що він саме не такий, як усе. Мов, вони, погані, його, такого чесного, не прийняли, вигнали з поста спікера, і тепер він з народом.
Потенційні суперники, які невпинно б'ються один з одним, виливають і приймають на себе тонни бруду, у цій ситуації, безперечно, програють. Яценюку не потрібно їх навіть лаяти - усі роблять без нього.
Суперники
Діючий президент Віктор Ющенко для Яценюка - не конкурент. Людина з рейтингом у півтора відсотка, яка розчарувала багатьох жителів країни, не має шансів бути чесно переобраним на другий строк.
Інша справа – Юлія Володимирівна Тимошенко. Яценюку, безумовно, варто побоюватися її гніву. Тим більше що перший, пробний постріл у його напрямку вона вже зробила. 21 січня в ефірі одного з українських телеканалів Тимошенко прямо зв'язала екс-спікера й Фірташа. Треба зазначити, що останнього на Україні багато хто недолюблює, вважаючи одним з винуватців газової війни.
Разом із тим справи прем'єр-міністра йдуть неважливо: найсильнішим ударом по її популярності на заході України стала інформація про те, що вона готова взяти кредит у Росії. Багато орієнтованих на Європу й США виборців сприйняли це так: «Юля продає Україну Путіну».
Крім того, не варто забувати про кризу: в умовах обвалу економіки рейтинг прем'єр-міністра може зростати тільки всупереч законам здорового глузду. Причому кінця-краю кризі поки не видно.
Таким чином, якщо тенденція зростання популярності Яценюка й спаду популярності Тимошенко продовжиться, в Арсенія Петровича є всі шанси зайняти місце мазунчика у виборців на Західній Україні. Якщо рейтинг Тимошенко не доб'ють криза та контакти з Москвою, Яценюк як останній аргумент незадовго до дня виборів може порушити обітницю миролюбства й вилити все, що він думає про політика прем'єр-міністра. А заговорити він зуміє будь-кого.
Підтримка Західної України майже гарантує будь-якому кандидатові на пост президента України вихід у другий тур. Якщо цією людиною стане Яценюк, у другому йому доведеться зіткнутись з Віктором Януковичем, якому гідних конкурентів на сході країни не видно.
Хоча відповідних соціологічних досліджень поки не проводилося, можна допустити, що в цій сутичці Яценюк має всі шанси на успіх. На користь цього висновку свідчить те, що в екс-спікера найвищий у країні позитивний баланс довіри населення, у більшості виборців немає на нього «алергії», як наприклад, на Тимошенко й того ж Януковича. Та й сподіванням людей, що чекають змін, Яценюк відповідає значно більше, ніж лідер Партії регіонів.
Ну а передвиборні дебати між ними можуть взагалі обернутися повним фіаско для Януковича, який славиться своєю недорікуватістю тією самою мірою, як Яценюк - ораторськими здібностями.
Якщо ж Арсенію Петровичу пощастить відсидітись спокійно в тилу свого фронту і дочекатись поки Тимошенко не здасться на передовій, то у нього будуть всі можливості реалізувати сподівання нетрадиційних сил, ймовірних спонсорів Пінчука та Фірташа й домогтися вищої державної посади. А тоді вони зуміють влаштувати свою «перемену» для українців.
І останнє. Страхи
Як кажуть деякі єксперти, Яценюк побоюється відповідальності та труднощів. Адже все життя його вели та опікали. Мама та батько з дитинства. А тепер, за деякою інформацією – Пінчук, Фірташ та Гури...
24.02.2009 19:05