Про те, якими кроками розвивається українська економіка та, відповідно, що вплине на розмір наших кишень та гаманців, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів економіст Борис Кушнірук.
Новини України – From-UA: - Борисе, вітаю! Який період сьогодні переживає українська економіка?
Борис Кушнірук: - Українська економіка протягом останніх двох десятиліть, на жаль, повільно, але цілеспрямовано перетворювалась на суто сировинну економіку, де в основі експортного потенціалу і в основі внутрішнього виробництва зайнятих працівників — сировинна галузь, або галузі з дуже низьким рівнем доданої вартості. Таким чином, стан української економіки значною мірою залежить від чинників, які не знаходяться в Україні, від того, в якій мірі коливаються ціни на сировині товари на зовнішніх ринках.
Якщо там ціни зростають, відбувається надходження іноземної валюти в Україну і відповідно зростають доходи підприємств, таким чином сплачуються податки, і кожний черговий уряд надуває щоки і розповідає про те, як класно він працює, тому що є надходження валюти до країни та доходів до бюджету. І чиновники, зрозуміло, це приписують собі, хоча насправді в основі лежить саме сировинній стан економіки, бо коли ціни на сировину починають падати, то автоматично відбувається і падіння економіки, зменшуються надходження до бюджету, зростають дефіцити, дестабілізується курс національної валюти тощо. Це було доволі показово після довгого періоду зростання з 1999 по 2008 рік, потім ми бачили цей розвиток подій при Тимошенко, потім при Азарові і т.д. Тобто історія фактично одна і та ж сама. В залежності від ситуації на сировинних ринках українська економіка або покращується, або погіршується.
Але, на жаль, виходу з цього сировинного статусу не відбувається, а це є передумова для того, щоб казати про стале зростання, тому що те зростання економіки, яке ми спостерігаємо, починаючи з другої половини 2015 року, на жаль, це зростання суто технічне і базується переважно ситуації на сировинних ринках, і це призводить до покращення ситуації з українською економікою. Тож якщо ситуація на сировинних ринках погіршуватиметься— відповідно, все погіршуватиметься. Тут спрацьовує синергія ефектів, коли погіршення економічної ситуації породжує нове погіршення, тому що при покращенні ситуації зростає не тільки експорт, але й імпорт, який теж формує і доходи бюджету, і ділову активність тощо. Як тільки у вас відбувається ситуація з погіршенням на сировинних ринках і падає експортна виручка, автоматично відбувається і девальвація національної валюти, і, відповідно, скорочення імпорту з відповідним скороченням всіх надходжень до держбюджету і до гаманців громадян.
Тому тут потрібно розуміти, що у першооснові має бути питання, яким чином змінити парадигму української економіки і забезпечити стале зростання, тому що зростання на 1,5-2%, про яке бадьоро рапортують наші урядовці, це зростання ні про що, після глибокого падіння економіки, яке ми спостерігали починаючи з 4 кварталу 2012 року, коли почала падати українська економіка, і до середини 2015 року. Внаслідок такого глибокого падіння, в сукупності до 20%, це навіть без урахування втрачених територій Донбасу і Криму, це суто по неокупованим територіям, зростання на 2%, навіть не на 3%, якого ще не було, це зростання, яке в принципі не може забезпечити вистрибування з того режиму деградації, яке ми спостерігали. Тому суть всієї економічної політики має включати відповідь на питання: чи відповідають реформи зміні сировинної парадигми української економіки? Якщо не відповідають, то ви рухаєтесь по замкненому колу. Тому, на жаль, якщо ми говоримо про те, що робиться, ми з цього кола вирватися поки що не можемо. Це, на жаль, очевидний факт для мене.
Новини України – From-UA: - Що відбувається важливого в економіці, а які процеси застопорилися або тримаються на плаву?
Борис Кушнірук: - Не можна сказати, що ми взагалі нічого не робимо. Ні. Насправді за ці три роки об'єктивно було зроблено більше, ніж за всі попередні роки незалежності. Це факт. З точки зору процедур прозорості, починаючи від системи ProZorro, е-декларацій, спрощення ведення бізнесу і т.д. Тобто зроблено справді дуже-дуже багато. Причому значна частина цих кроків не може покращити ситуацію вже сьогодні — пам'ятаєте, було таке гасло? Це лише гасло, апріорі нечесне, шахрайське, тому що нічого так просто не буває, воно має звідки взятися, має бути фундамент. Так от фундаменту можливостей зростання економіки, який забезпечував би покращення, ми ще не відбудували.
Хоча кроки, пов'язані з фінансовою децентралізацією, суттєво міняють ситуацію в довгостроковому вимірі, змінює механізми функціонування державних фінансів, їх розпорядження. Значно більше можливостей створюється на місцях, що дає передумови для децентралізованого зростання економіки, бо коли все зав'язане на те, що є в центрі, то тоді лише центр і розвивається, а всі регіони деградують. І знов-таки, це не може змінити ситуацію сьогодні на завтра, це довгостроковий вимір.
А що стосується надзвичайно важливого питання, яким чином вийти з сировинного статусу економіки на економіку з більшою долею доданої вартості — от тут якраз виникає проблема. Причому вона виникає, в першу чергу, в головах. У нас на рівні уряду і центрального банку немає усвідомлення, а інколи є прямо протилежне, тобто помилкове усвідомлення, що можна забезпечити якесь зростання саме по собі. Нічого подібного. Якщо ви хочете мати стабільну національну валюту, її монетарними методами не забезпечити. Якщо у вас економіка сировинна, надзвичайно залежить від цін на сировину на зовнішніх ринках, ви ніколи не будете мати стабільну економіку і стабільну національну валюту. Тут якраз питання в тому, що є раніше — економіка чи гроші? Для мене абсолютно очевидно, що це економіка. Саме її стан визначає, наскільки у вас стабільна національна валюта. Тому вся економічна політика, і уряду, і центрального банку, має бути підпорядкована цьому вирішенню питання змін в економіці, в якій би було значно більше підприємств з високим рівнем доданої вартості.
В чому полягає парадокс, про який мені доводилося казати ще років 5-6 назад? В принципі, український олігархат не гірший і не кращий, ніж будь-який в світі. Він діє виключно в тих парадигмах, в яких він існує, в яких він сформований. Наприклад, в Південній Кореї контрольований державою олігархат базувався на підприємствах з більшою часткою доданої вартості. І це не в один день, але поступово вони змінили парадигму економіки і в тому числі і демократичного розвитку країни, де і рівень демократії став значно вищим, тому що чим більше рівень доходів населення, чим менше вона залежить від цін на сировину, тим більше в цій країни можливостей для демократичного розвитку, в тому числі і контрою за владою і олігархатом.
А от в нашій моделі сировинного олігархату олігархи в принципі зацікавлені в збереженні цієї ситуації, тому що чим нижчий рівень доходів населення (а у них немає потреби, щоб доходи населення зростали, бо тут немає попиту на їх продукцію, попит на сировину знаходиться за кордоном), тим більше вони отримують від цього зиску, тому що продукція, яку вони виготовляють, дешева, а значить, вони можуть отримувати за рахунок цього більший прибуток. Тобто у них немає жодного інтересу бути провайдерами змін в країні, бо саме ця сировинна модель їм дає і можливості в тому числі для збереження такої політичної системи, яка є в Україні. Тобто Майдани відбуваються, а система залишається незмінною. Якщо ми хочемо поміняти в тому числі і ситуацію зменшення впливу олігархату, це можна лише зробити через механізм збільшення підприємств з високим рівнем доданої вартості в країні.
Новини України – From-UA: - Що буде з гривнею найближчим майбутнім? Зміна керівника НБУ вплине на ситуацію?
Борис Кушнірук: - Ні, на жаль, жодним чином. Тут у мене є велика дискусія з НБУ, причому я вимушений бути жорсткішим в оцінках, тому що вони не чують те, що їм кажуть. Річ у тому, що політика Національного банку є апріорі неправильною в українських умовах. Тобто так звана політика інфляційного таргетування не працює в сировинних моделях економіки, в перехідних моделях. Чому? Тому що поки у вас слабка економіка, у вас валюта не може бути сильною, ви не можете її забезпечити в ніякий спосіб. В суто монетарний метод ви не можете забезпечити, а при цьому ви ще й створюєте проблему, тому що політика високих процентних ставок, яка начебто має подолати інфляцію, вона не приводить до подолання інфляції. Тому що, по-перше, як тільки у вас падають ціни на зовнішніх ринках, обвалюється експортна виручка, одразу відбувається девальвація національної валюти, яку вони зупинити не можуть. А як тільки відбувається девальвація національної валюти, відбувається інфляція, бо всі ціни зростають, бо вони зав'язані на імпортну складову, або взагалі на імпорт готової продукції.
Тому, умовно кажучи, їх політика інфляційного таргетування в умовах сировинної моделі економіки являється абсурдною, але при цьому внаслідок таких дій вони, в першу чергу, притискають саме переробні галузі, тому що в них значно менше можливостей для зростання цін на їх продукцію. І таким чином, коли Нацбанк дуже суттєво підвищує процентні ставки, то це призводить до того, що саме переробні галузі не мають доступу до кредитів. А сировинним галузям не потрібні ці кредити, тому що, умовно кажучи, вони можуть отримати експортне фінансування з-за кордону: взяли гроші там і туди же поставили сировинну продукцію. Таким чином, Нацбанк своєю політикою не може зупинити ситуацію з курсом, інфляцію, тому що це багато у чому не залежить від них.
Тобто там значною мірою не монетарна інфляція, але при цьому Нацбанк своєю відверто помилковою монетарною політикою обмежує можливості для відновлення сталого розвитку саме переробних галузей. Саме переробним галузям потрібні дешеві довгострокові кредити. Тому Національний банк надуває щоки, розповідає байки, а мені це нагадує відому казку радянських часів «Сукня голого короля». Тобто в НБУ роблять вигляд, що вони шиють сукню стабільності національної валюти, а ти розумієш, що тебе просто розводять. Причому, на жаль, тут проблема полягає в тому, що ті діячі в казці, коли вони «шили» сукню голого короля, то вони знали, що вони дурять, а ці щиро вірять в свою маячню. Тому курс, на жаль, залежатиме не від НБУ.
Якщо казати про цей рік, це означатиме, що до серпня ми будемо мати більш-менш стабільний курс в межах 26-27, якщо тільки якісь політичні фактори, або зовнішні, або внутрішні, не призведуть до дестабілізації. Після цього почнуть виводити кошти ті, хто купив трьох-місячні ОВДП, заробляючи на цьому шалені доходи, до 20% у валюті. Це буде створювати додатковий тиск на курс гривні, крім того, який у нас виникає щорічно якраз в другій половині серпня — вересні, тому що підвищується ділова активність, а це призводить до зростання попиту на іноземну валюту. А при цьому сировинні галузі — аграрії та металурги — їм-то вигідно, щоб курс дестабілізувався, щоб гривня знецінилась, тому вони теж грають на те, щоб зменшити надходження валюти, провокуючи її знецінення. Вони в такому випадку отримують більшу гривневу виручку. Тому, як правило, у нас щороку протягом багатьох років одна і та ж картина, тільки у нас в цьому році вона ще буде посилена ось цими заведеними коштами, які вкладалися наприкінці зими та на початку весни у ОВДП.
Починаючи з другої половини серпня, скоріш за все, ми побачимо тиск на курс гривні, у Національного банку буде вже мало можливостей його обмежувати, гривня почне знецінюватися, вийде в коридор 27-28, дай Боже, щоб не більше. Потім ситуація стабілізується до другої половини жовтня. В жовтні-листопаді ситуація буде більш-менш стабільна, в грудні почнеться цикл знецінення гривні, який потім триватиме до кінця січня наступного року.
Якщо брати ситуацію з надходженням коштів МВФ — чи надійдуть, чи ні — в цьому році немає проблеми, якщо коштів не буде. Мільярд чи два, які можуть прийти від МВФ, батька української демократії це не спасе. Але якщо ми не отримаємо фінансування в цьому році, тобто фактично буде зупинено співпраця з МВФ, то можна гарантовано сказати, що й в 2019 році, поки не завершиться повністю весь виборчий цикл — і президентські, і парламентські вибори і формування уряду — от до того часу ми не отримаємо жодного фінансування з-за кордону. А якщо ми його не отримуємо, це буде доволі суттєво тиснути на курс національної валюти у 2019 та 2020-му роках.
Новини України – From-UA: - Чи зараз нам конче необхідний черговий кредит МВФ, на що? Чи отримаємо ми його?
Борис Кушнірук: - Він потрібний не так сам по собі, як можливість забезпечити стабільну співпрацю з міжнародними інституціями. Не тільки з МВФ. На МВФ зав'язані і Світовий банк, і ЄС, і США. Так от якщо ми зупинимо співпрацю з МВФ, то це зупинить фінансування від всіх інших донорів, які нам дають іноземну валюту, причому, якщо брати Світовий банк і той же МВФ, то там все дається у вигляді кредитів, просто строк різний, а, наприклад, ЄС дає фінансову допомогу безповоротно, таким чином гроші ви не повертаєте. США дають або безповоротну фінансову допомогу, або вони використовують такий інструмент підтримки, як гарантії під випуск наших єврооблігацій. І процентна ставка по цим облігаціям тоді була дуже низька, і за рахунок цього є можливість для додаткового надходження валюти.
Так от якщо ми припиняємо співпрацю з МВФ, то це означає, що ми фактично паралізуємо можливості для надходження коштів з боку всіх іноземних донорів. А саме в наступних 2019-2020 роках у нас піки погашення зовнішньої заборгованості. І тоді знецінення національної валюти, а значить, і падіння економіки — неминуче. Тому що стрімке знецінення гривні викличе дуже значне зростання інфляції. Це викликатиме параліч для суб'єктів господарювання, зупинку розвитку з відповідними наслідками для країни. Тому тут немає прямої залежності: сьогодні отримали кредит від МФВ — у нас все буде добре, не отримали — все погано. Ні. В цьому році ми можемо не отримати, але в цьому випадку ми гарантовано закладаємо собі міну уповільненої дії під наступний та 2020 роки.
Новини України – From-UA: - Останні гучні реформи, які запущені в дію, вони вже приносять свої плоди? Які перші результати маємо? Які ще реформи на часі?
Борис Кушнірук: - Пенсійна реформа не має взагалі відношення до сьогоднішніх пенсіонерів і стану сьогоднішніх фінансів. Пенсійна реформа — це завжди реформа, розгорнута наперед, причому в дуже далекий проміжок часу — 15-20-30 років. Це значною мірою стосується і територіально-адміністративної реформи, і наслідки відчути ми зможемо далеко не сьогодні. Причому по фінансовій децентралізації ми отримуємо позитивні наслідки, а от по пенсійній реформі все складніше. Я переконаний, що в такому вигляді, в якому у нас є солідарна пенсійна система, вона безнадійна. Більше того, подальше погіршення співвідношення працюючих і непрацюючих, з одного боку, пов'язане з народжуваністю, з іншою — з еміграцією, гарантовано говорить про те, що за 10 років у кращому випадку ми будемо мати самий мінімум виплат із солідарної системи. Ні на що більше розраховувати населення не може. Тому не потрібно його обманювати розмовами про якісь доходи і добробут, які будуть мати пенсіонери. Якщо люди самі для себе не будуть створювати заощаджень, то нічого не буде.
Але при цьому слід зауважити, що в інтересах інвестбанкірів намагаються впровадити так званий обов'язковий накопичувальний другій рівень пенсійної системи, проти чого я категорично виступаю. На сьогоднішній день ні до чого, крім додаткового тиску на бізнес, це не призведе. Ці внески на накопичувальний рівень потрібно робити за рахунок чогось — фактично за рахунок саме бізнесу і населення. Причому з точки зору інвестиційних можливостей, централізовано через інвестінструменти у нас кошти вкладати кудись неможливо. Тому я багато разів пояснював, що нам необхідно скоротити протягом наступних 10 років до мінімуму внески до солідарної системи, що скорочуватиме прямий податковий тиск на бізнес, і при цьому дати можливості для добровільного накопичування. Люди самі мають вирішити, що їм робити з цими внесками, і лише за допомогою податкових пільг можете їм допомогти це зробити.
Я, наприклад, пропонував, щоб можна було вкладати кошти у власну нерухомість. Наприклад, платежі по іпотечним кредитам, або модернізації свого житла, особливо тепломодернізації. Щоби це теж вважалося накопичувальними внесками, які зменшують дохід громадян, який підлягає оподаткуванню. До добровільних накопичувальних внесків потрібно відносити витрати на розвиток власних дітей. Якщо ви платите, наприклад, за навчання дитини у виші, то створюєте можливість, щоби ваша дитина, коли виросте, буде тим вашим інвестиційним капіталом, який забезпечує добробут у похилому віці.
Виходячи саме з цих міркувань у мене інше відношення до тих кроків, які в пенсійній реформі зробив уряд. Там був зроблений єдиний правильний крок — це підняття трудового стажу. Тому що це було за межами абсурду, коли, маючи 15 років стажу, можна було вже отримувати пенсію за віком. Це означає, що людина 15 років робить внески, а потім, дай Бог здоров'я кожному, може прожити ще 30 років і отримувати виплати з солідарної пенсійної системи. Так жодна система взагалі існувати не може.
Щодо медичної реформи — вона лише на своєму початку. Там зроблений важливий крок — це рух грошей за людьми, таким чином це міняє базисні відносини. Безперечно, другим кроком стане питання впровадження медичного страхування. Причому там може бути і добровільне медичне страхування. Маючи на увазі, в якій мірі ми зробимо стимули і для роботодавців, і для населення, щоб вони робили внески, щоби медичне страхування забезпечувало добробут з точки зору витрат на здоров'я, щоб люди могли скористатися не тільки первинною безкоштовною допомогою. А щоб могли потім за допомогою цих страхових внесків оплачувати вартісні операції. Тому перший крок у правильному напрямку зроблено, але це реформа не на один рік.
Новини України – From-UA: - Борисе, наостанок розкажіть, які ще реформи на часі? Що потрібно зробити, чого не зроблено?
Борис Кушнірук: - По-перше, потрібно проводити максимальну приватизацію. Це прибирає корупцію, бо кожне державне чи комунальне підприємство — це потенційне джерело корупції. Коли у вас таких підприємств 200, ви можете їх якось контролювати. Коли у вас їх тільки 3,5 тисячі державних, без комунальних, бо там ще тисячі підприємств, то зрозуміло, що кожне з них — це джерело фантастичної корупції.
Крім того, якщо ви продаєте це на відкритих аукціонах, а не як роздавалося за часів Кучми наближеним особам, і ціна буде максимальна висока, то в цьому випадку ви: а) прибираєте корупцію, б) отримуєте найбільші надходження до держбюджету; і в) у інвестора, той, хто купить, не буде іншого виходу, як тільки займатися розвитком цього підприємства, тобто він буде змушений інвестувати в розвиток об’єкта.
Прогресивний закон про приватизацію ухвалили, але, на жаль, подальшого руху я не бачу. Причому мова не йде про якісь великі стратегічні підприємства, що потребують більш складної процедури приватизації. Я кажу зараз, у першу чергу, про малі та середні підприємства. І це вже питання політичної волі уряду. І саме те, що вони цього це роблять, ознака, що вони зупинилися у проведені реформ.
Земельна реформа — теж саме. Питання полягає в тому, що без появи потужного прошарку фермерів, не 20-30 тисяч, а сотень тисяч, до цього часу ми не отримуємо інший рівень добробуту і доходів селян. Тому що як тільки земля стане вже власністю, і в цю землю можна буде вкладати довгострокові кошти, то в цьому випадку з'явиться значно більше господарств зі значно більшим рівнем доданої вартості. Бо на сьогоднішній момент переважно аграрний сектор функціонує за рахунок того, що він вирощує сировину і експортує її. А там рівень доданої вартості відносно невеликий. Тоді з'являться сотні тисяч фермерів, які не можуть конкурувати у вирощуванні рослинної продукції з агрохолдингами, та й не потрібно, щоб вони з ними конкурували. Вони мають займатися переважно виробництвом нішових видів аграрної продукції, адже там значно більший рівень доданої вартості. Але там віддача буде, лише якщо туди більше вкладати, і там не потрібні будуть десятки тисяч гектарів, може бути достатньо лише сотні та навіть десятків гектарів для того, щоб забезпечити ефективність.
І саме для цього земля має бути власністю, людина має знати, що це його назавжди. Крім того, що там поступово буде зростати додана вартість і доходи, вони будуть інвестувати кошти в економіку, в розвиток. Тому це довгострокова річ, яка зможе підняти економіку суттєво, але для цього потрібна політична воля.
Далі — це питання щодо монетарної політики Національного банку. Якщо ні в уряді, ні в Національному банку немає усвідомлення, що без зміни монетарної політики, без налаштування її саме на створення можливостей для розвитку переробки, то не буде і розвитку цієї переробки. Нам потрібно фактично налаштовувати модель економіки, щоб у нас почали працювати саме переробні галузі. Більше того, чим вони складніші, тим більше додана вартість. Але це й означає, що тим більше підприємств задіяно в тому, щоб забезпечити цю створення складної продукції. Я колись наводив приклад виробництва «Русланів» та «Мрії», найбільших літаків у світі. В межах СРСР було задіяно 800-900 підприємств для забезпечення комплектуючих. Тобто вони мали забезпечити якісне постачання продукції в системі. Для того, щоб виготовляти автомобіль з двигуном внутрішнього згорання, потрібно 350-400 підприємств, які виготовляють відповідні деталі. А от якщо ви хочете отримати авто, то вам потрібно забезпечити не пільги для окремого збирального цеху — Запорізького автозаводу, а умови для всіх підприємств, які займаються постачанням комплектуючих, щоб вони мали можливості для ефективної стабільної роботи. Якщо у вас в цьому ланцюгу з 300-400 підприємств хоч у одного чи двох будуть збої у роботі, то це, що ви виробляєте, в нікуди. У вас це авто не поїде. Тому всі підприємства в ланцюгу мають працювати ефективно і мати умови, які б були сприятливими для ведення бізнесу.
Це має бути державною промисловою політикою. Ви маєте для кожної галузі чітко визначати, що потрібно зробити для того, щоб ці переробні підприємства, особливо підприємства зі складною переробною продукцією розвиватися та прибутково працювати. По кожному підприємству має бути зроблено спільно в урядом і галузевими підприємствами програма дій, яка б, не порушуючи норми СОТ, давала можливості працювати ефективно. Це не питання разових кроків, це питання цілеспрямованої довгострокової державної політики, яка не залежатиме від того, хто очолює уряд та центральний банк.
У нас плутається питання створення привабливих умов для ведення бізнесу — це важливо, але крім того нам потрібна цілеспрямована політика на розвиток переробних підприємств. Саме це сприятиме науково-технічному прогресу.