Експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрації фільмів при Держкіно дозволила демонструвати серіал «Не зарікайся» на українських телеканалах, що в позитивному світлі виставляє терористів на сході України.
Насправді ситуація не така проста, як здається, бо автори спочатку намагалися зняти патріотичний серіал – Майдан, АТО, жовто-блакитні прапори і т.і. Однак через те, що творці в душі є глибокими «ватниками», чи через те, що вони навмисно знімали такий сюжет, серіал вийшов наскрізь проросійським. Як зауважив один з членів Експертної ради, мета-текст продукту скрізь російський. Відповідно, знімаючи патріотичний український серіал в російському мета-тексті, вийшло так, що 66-та серія виявилася справжнім апофеозом сепаратизму. Крім того, героїня Фаїна Марківна, яка за українців, краде дитину і дружину якогось хлопця та змушує його шукати її сина, якого взяли узяли в полон в ДНР. Ну вони хоча б назвали її Настасья Пилипівна, але ж Фаїна Марківна – це вже прихований антисемітизм. Навіть на такому рівні! І це вже не кажучи про мову: всі, хто в серіалі говорить українською – або «фрікі», або глибокі селяни. Та і останніх там 2-3 на весь серіал.
Весь серіал абсолютно російський. На нашу думку, такі стрічки слід забороняти ще на етапі планування, аби телеканали задумувалися про наслідки ще до того, як знімати такі речі. 100 серій – це ж не одну копійку коштує. І канал, що вкладає такі гроші в продукт, який пізніше можуть заборонити, спочатку довго буде думати і читати сценарій. А сьогодні виходить, що можна знімати все, що завгодно, показувати що завгодно, і це чомусь називається «свобода слова». В умовах війни треба все ж таки «фильтровать базар». І коли я ставив хрестик в графі «заборонити», моя думка була наступною: ми повинні продемонструвати телеканалам, що не вони господарі у цих питаннях, а українці, і що це зовсім інші речі. Тому що нас «годують» цим, а ми «їмо». І це найгірше, що може бути.
Чому більшість моїх колег по Комісії дозволили демонструвати цей серіал? Мабуть тому, що просто під час засідання, на експертів відбувалася масована атака. Прийшло п’ять-шість людей з телеканалу і показали нам додатковий ролик, де серіал позиціонувався в позитивному ключі. Якась жінка – авторка чи режисер серіалу тремтливим голосом розповідала про те, як вона любить Україну і взагалі який це класний серіал і який він патріотичний. Нам розказали, що всіх авторів серіалу уже внесли до чорних списків «ватників». Вони навіть привезли на зустріч якогось продюсера з Росії, раніше він жив у Москві, а зараз приїхав в Україну і на зустрічі розповідав, як ненавидить Путіна, казав: «Я з Росії поїхав в Україну тому, що там почалася цензура, і тут починається те ж саме». Створювачі серіалу також згадали, що коли знімали «17 миттєвостей весни», то і тоді його намагалися заборонити, бо там німці були показані дуже людяними і т.і. Навіть такі аргументи лунали, аби збити з думки наших колег. Тобто, на всіх нас була здійснена масована гіператака і наші експерти під цим впливом забули, що йде війна і що сьогодні питання слід вирішувати зовсім не так, як в мирний час.
Водночас, слід віддати належне керівнику Держкіно – адміністративного тиску на експертів не було, заздалегідь їм своєї думки ніхто не диктував. Тут можна висловити комплімент Держкіно, яке абсолютно демократично витримує процедуру роботи з експертами. А той факт, що такі люди потрапили в експерти – ну, таке буває. В умовах війни одні експерти потрібні, а в умовах миру – інші.
Сама експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрації фільмів – не державний, а громадський орган. Ми дивимося кіно з міркувань власної совісті. Те, що відбулося з цим серіалом – це, скоріше, показник такого «ватного» підшерстку, що присутній в середовищі інтелектуалів. Українці страшенно не люблять слово «війна» і намагаються усіляко заплющити очі та робити вигляд, що нічого не відбувається, такою ж є й інтелігенція. І ось в даній ситуації, ми стали заручниками цієї ситуації.
В цілому, важко сказати, чому в нашому уряді відсутня єдина позиція щодо сепаратистів та війни на Донбасі. Імовірно, вони дуже близько дивляться на те, що відбувається, у них немає «далекого» погляду, вони недоосмислюють, недорозуміють реалії, що це елементи інформаційної війни і що ми повинні поводитися так, як на війні. Ну і, звісно ж, є й комерційна складова, бо телеканали – це великі гроші. Кожен такий серіал – це не один мільйон доларів і звісно ж, телеканали б’ються за свій продукт «зубами», «кігтями», і всім, чим завгодно. Цей чинник також присутній.