Реформа місцевого самоврядування має бути завершена до кінця 2018 року, тобто закінчитися виборами голів об'єднаних територіальних громад. Можливо, що будуть певні спірні моменти, і ще додатково на певних територіях вони будуть залагоджуватися окремо, тому що процес об'єднання громад зіткнувся з кількома принциповими не розв'язаними проблемами. Деякі поталанило розв'язати, коли прийняли закон про можливість об'єднання громад в межах різних адміністративних одиниць, тобто села з різних районів могли створювати єдину громаду. Це було якраз суттєвим гальмом, і це питання знялося.
Але зараз є кілька проблем, з якими зіштовхнулися громади. Це в першу чергу, кадрові проблеми, проблема генерального платника податків чи генерального роботодавця. Дуже часто громади об'єднуються заради того, що там є роботодавець і структура, яка через місцеві податки і збори все-таки забезпечує більш-менш безбідне функціонування громад. Бідні села не хочуть приєднуватись до бідних сіл.
Дуже часто трапляється так, що тепер бюрократи на місцях побачили, що кадровий голод рано чи пізно змусить перетворити деякі райони в окремі громади. Просто в межах одного району фізично буде створена одна громада. Якщо є кілька потужніших сил в районі, які можуть бути центром об'єднання, то звичайно це буде реалізуватись.
Особливо важливо, коли там є або родовища, або підприємства, або якась місцева спеціалізація, яка дає шанс почати багатіти швидко громаді. Зараз з'являється багато нових індустрій, але є і старі традиційні заводи, які завжди були годівниками певних територій. Тому найголовніший принцип при бажанні людей об'єднуватись — наявність якихось крупних платників податків, які б на місцях одразу сходу починали інвестувати в об'єднані території.
Я думаю, що зараз якраз найтяжчим буде етап приєднання бідних сіл до багатших, вже сформованих громад. І це може породити теж якісь диспропорції. Думаю, що міграція може повторюватися, але, в принципі, економічна логіка породжує іншу реальність. Депутати-мажоритарники і місцева влада стараються, наприклад, дуже суттєво коригувати при формуванні громад всі бажання громадян, але ніхто не хоче втрачати політичний контроль. Це ж, по суті, змінюється логіка технології проведення виборів до ВР на цих територіях. І тут якраз є, з одного боку, заохочення з боку депутатів, але є й бажання, щоб в межах округів виборчих громада формувалася як теж єдиний комплекс в межах округу. Тобто тут теж є лінії майбутніх конфліктів, і це також треба враховувати.
Думаю, що якраз найтяжчою буде ситуація, коли буде «на тобі, Боже, що мені не гоже», тобто коли сильніші пооб'єднуються, поформуються, а бідні села не будуть мати вибору і їх просто адміністративно поприєднують до тих громад, які будуть територіально, і все, на цьому скінчиться ця катавасія. Єдине, що потім постає нова реальність для завершення формування громад. Справа в тому, що бідніші громади рано чи пізно потраплять під фінансовий контроль мегаполісів. Тобто економіка диктує формування таких економічних конгломерацій, і кожне місто-мільйонник або крупне місто — воно, по суті, є агломерацією. Львів, наприклад, сам є агломерація, але сусідні області економічно починають тісно співпрацювати зі Львовом, оскільки всі технологічні сервіси концентруються в більш освічених, в більш забезпечених кваліфікованою робочою силою містах.
Тому процес формування громад може транзитно перейти в процес формування великих агломерацій, і у нас буде кілька економічних автономій, об'єднаних навколо Харкова, Дніпра, Одеси, Києва, Львова, Запоріжжя. Якби Донецьк не був розгромлений, я думаю, що він притягував би до себе не тільки Луганськ, а й Запоріжжя, хоча Запоріжжя цілком самодостатнє, але все одно логіка економіки, особливо концентрація високих технологій, дає зразу різке зростання доходів на певних територіях. Така змагальність в межах країни корисна, тому що вона породжує здорову конкуренцію, але разом з цим є ризик, що території, які занепадатимуть, треба буде стимулювати окремо. занепадатимуть, треба буде стимулювати окремо. окремо.