Ті назви, які носили вулиці Києва, нагадували нам про те, коли нас принижували, знищували і ще й ставили пам'ятник цьому знищенню. В моєму рідному районі на Борщагівці, тільки-но уявіть собі, колись думав назвати цілий район тільки іменами письменників, художників, акторів. І з'явилися в той час вулиці Якуба Колоса, Гната Юри, Леся Курбаса. І поряд ще зберігалися вулиці другого секретаря Компартії України періоду сталінізму, генерала Рикова — це із серії вбивць і катів українського народу. Ще з тих часів мріяв їх вичистити. Тому нині ми цю лінію і продовжуємо, коли це стало дозволено.
Але є кілька знакових вулиць для Києва. Колись один з депутатів Київради, розмірковуючи з приводу того, чи треба перейменовувати проспект Героїв Сталінграду на Володимира Івасюка сказав: “А кто такой Ивасюк?”. Якщо людина живе в Україні і питає, кто такой Ивасюк в порівнянні з назвою проспекту, який носить ім'я одного з міст країни-загарбниці, то для мене ця людина зникла як українець. Є такі речі, які пов'язані з відтворенням імен видатних людей, і Шухевич до них належить, і Бандера. А ось цей радянський міф, який нав'язувався десятиліттями, що вони, мовляв, “такі і сякі” – вони воювали на території України, захищаючи Рідну Неньку. Жодного епізоду їх бойових дій на чужій території не було, тобто і загарбання чужих територій ними не було. От це відрізняє їх від тих, хто прийшов сюди. НКВДисти здорово перекрутили історію.
Сьогодні йде відкат по всіх статтях. Ось ця потвора, яка себе називає Кернесом, яка добивається сьогодні рішенням Харківської міської ради повернення імені Жукова на мапу Харкова, у нього навіть усвідомлення того, що він живе в Україні, немає. Всім відомо, що Жуков прямо говорив: “Чем больше мы утопим украинцев в Днепре, тем меньше их придется ссылать в Сибирь”. Ця фраза всім відома, і Кернесу теж, але вони продовжують ось таке витворяти.
Ось такий політичний нігілізм, який продемонстрований певною так званою елітою, яка сьогодні дорвалася до влади. І до того розкрадали Україну, але якогось політичного напрямку, якихось основ тримались. Ми ледь відчистилися від того бруду, і треба дякувати Богові, що так сталося, що вперше на території України зникли деякі топоніми і назви вулиць. У нас є свої герої, їх треба шанувати, перед ними треба схиляти голови, діток на них виховувати. А ці все розмови, що “пусть будет пока так” - це для того, щоб забулося, зникло то нав'язане загарбницькою наволоччю в Україні ставлення до своїх героїв, до своїх пам'яток і т.д. Україна має достатньо людей, подій, які повинні залишитися у нашій історії, окрім тих, які були нав'язані.