Ющенко поймали на лжи о Голодоморе

Народный депутат Вадим Колесниченко призывает Президента Украины Виктора Ющенко не перекручивать и не искажать факты, касающиеся голодомора 20-30-х годов. Об этом идет речь в открытом письме, с которым В.Колесниченко обратился в четверг, 17 января, к Президенту, органам государственной власти и местного самоуправления, ученым и гражданам Украины, в международные организации и СМИ.

Далее приводим полный текст письма на языке оригинала:

«"15" січня 2008 р.
№ 6-174/19







Звернутися до Вас та до усієї української та міжнародної спільноти мене змусило Ваше інтерв’ю яке Ви дали для провідних українських газет на початку листопада з нагоди роковин трагедії голодомору і яке розташоване на Вашій офіційній сторінці в інтернеті за адресою: http://www.president.gov.ua/news/data/17_20388.html

У ньому Ви слушно зазначаєте, що в українську історію привнесене велику кількість міфів, які через підсвідомість багатьох поколінь формують «відчуття чорної нашої історії», страждальності та репресивності існування українського народу. В результаті, в українців уже сформувався комплекс історичної депресії, яка нас весь час наздоганяє, навертає сльози і дуже часто роз’єднує українців.

Попри такі мудрі слова, вважаю, що Ви припустилися серйозної помилки і Ваша як Глави держави оцінка трагедії голодомору 1932-1933 рр. необґрунтована і спрямована на формування чергового українського міфу та посилення комплексу меншовартості в українців. Так, в своєму інтерв’ю Ви заявляєте, що у 1929 році чисельність української нації була 81 мільйонів громадян, а в 1979 - 42 мільйони; і за п’ятдесят років ми єдина нація яка скоротилася вдвічі. По-перше поняття «чисельність української нації» та «чисельність громадян» є однозначно неспівставними та позначають різні поняття. В «Тлумачному словнику української мови» (укладач А. Івченко, Харків, «Фоліо», 2000) термін нація витлумачується як «людська спільнота, яка проживає на певній території (найчастіше держави), розмовляє однією мовою, має спільну історію, культуру й національну свідомість, а також спільну економіку й політику». Натомість поняття «громадянин» визначає правовий зв'язок людини (будь-якої мови й часто різної, культури, національної свідомості) з державою, належність її до громадянства певної держави (Юридична енциклопедія. За ред. Шемшученка Ю.С. та ін. К., 1998).

По-друге і що найприкріше, визначення чисельності українців в 1929 році в 81 мільйон не відповідає загальновизнаним науковим даним. Так, Федір Заставний у своїй книзі «Проблеми репресивності України» рекомендованій Міністерством освіти й науки України та виданій в Львівському національному університеті імені Івана Франка у 2006 році досліджуючи праці низки вітчизняних й зарубіжних істориків та данні статистики зазначає, що за даними перепису населення на 17 грудня 1926 року кількість населення радянської України становила 29 млн. осіб, за даними про кількість населення на 1 січня 1931 року - 31,9 млн. осіб, за переписом на 6 січня 1937 року - 28,4 млн. осіб. Проте, очевидно, що не всі мешканці УРСР були українцями й в Україні проживало багато представників інших народів. При цьому в період з 1926 по 1930 рр. кількість етнічних українців, що проживали в інших республіках СРСР складала 8,4 млн. осіб. Фактично ті ж данні наведені у праці Рогожина О.Г. «Демографічні перспективи українського села» виданій Інститутом проблем національної безпеки при Раді Національної Безпеки і Оборони України» у 2004 році, статистичному щорічнику України за 2006 рік Державного комітету статистики України, монографії «Оцінка й аналіз фонового ризику смертності в Україні» Національного інституту стратегічних досліджень РНБОУ (Київ, 1998), низці інших вітчизняних та закордонних джерел.

Крім того в зазначених джерелах та за інформацією Державного комітету статистики (http://www.ukrcensus.gov.ua/history/) перепис 1929 року на який Ви посилаєтеся, на усіх територіях, які входять до складу сучасної України, взагалі не проводився.

А чисельність населення на територіях на яких проживали українці у складі СРСР, Польщі, Чехословаччини та Румунії на початок 30-хх рр. ХХ століття не перевищувала 50 млн. осіб серед яких значною часткою щонайменше до 20% були представники інших національностей - росіяни, поляки, румуни, євреї тощо. Українців за все історичне існування ніколи не було 81 мільйон.

«Кожна нація стукає у минуле» - зазначаєте Ви. Але ж Ви не стукаєте, а виламуєте двері до склепу в якому навіть не здогадуєтеся, які привиди можуть знаходитися. За Вашими ж словами «людина яка працює проти української історії є людиною, що не виношує українського майбутнього» - навіщо ж тоді будувати черговий міф приниженості й укріплювати комплекс неповноцінності у власних громадян. Можливо пригніченими людьми легше маніпулювати? Чи ж Ви готуєтеся назвати чергових винуватих у всіх бідах українців? Нічого так не скріплює тоталітарного правління як образ ворога? З цього починався фашизм у Німеччині.

Глава держави має дбати про повагу до свого народу й своєї країни, а не виставляти її на посміховисько перед усім світом незваженими й необґрунтованими заявами, не глумитися над пам’яттю мільйонів мертвих і ненароджених українців, росіян, казахів представників інших національностей, які стали жертвами голоду 1932-1933 років.

Фраза поета Расула Гамзатова: «Хто в минуле стріляє з пістолета, майбутнє в того вистрілить з гармати» - звучить застереженням для усіх розумних та освічених людей. Проте Ваша діяльність є швидше ілюстрацією іншого крилатого вислову Бернарда Шоу: «Єдиний урок, який можна отримати з історії, полягає в тому, що люди не вчаться уроків історії». Політику агресивної українізації, переписування історії вже проводили діячі Української народної республіки і, як результат - більше 70 років без власної державності.

У Вашому інтерв’ю багато гарних політично виважених висловів - одразу видно що його готували хороші політологи, але бездарні й безсовісні історики. Можливо дійсно варто залишити політику політикам, а історію історикам?

Прошу вважати цей лист не лише застереженням, але й депутатським зверненням щодо неприпустимості викривлення історії з метою маніпуляції громадською думкою на угоду політичній кон’юнктурі.

Відповідно до ст. 40 Конституції України, ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України», ст.ст. 9,10, 32 Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про звернення громадян» прошу дати відповіді на поставлені в звернені питання у законом встановлений термін та вжити заходи щодо виправлення висвітлених помилок.