Українські біженці в ЄС
04.12.2014 09:30

З початку 2014 року 2068 українців попросили притулку у Польщі. Це у 45 разів більше, ніж торік, та майже утричі більше, ніж за останні десять років разом взятих - абсолютний рекорд у сучасній історії обох країн.

До початку 2014 року лише 150 українських прохачів про притулок отримали дозвіл на перебування на польській території. При цьому лише восьмеро з них отримали статус, що дозволяв отримувати фінансову допомогу від польської держави упродовж одного року після отримання такого дозволу. Однак вже з початку поточного року польська адміністрація зі справ іноземців (UDSC) дозволила залишитись у Польщі 20 українцям, 11 з яких отримуватимуть фінансову підтримку лише два з половиною місяці, а решта - рік.

Майже 500 сотням відмовлено та ще більше 300 справ залишено без розгляду. Останні стосуються людей, які або повернулися назад в Україну (таких, за даними польської влади, менше сотні), або виїхали в інші держави Європейського союзу (решта).

UDSC, згідно польських законів, має півроку на те, аби розглянути заявку на надання притулку та ухвалити відповідне позитивне або негативне рішення. З практики найшвидше вдається це зробити за 2-3 місяці, хоч бувають і випадки, коли розгляд справ розтягується на кілька років. Представники організації відзначають, що кожна справа розглядається індивідуально, але притулок у Польщі може отримати лише той, кому дійсно загрожує небезпека у рідній країні.

Прес-секретар відомства Ева Пєхота розповіла УНІАН, що головною причиною великої кількості відмов є факт, що громадяни України, котрі просили притулку у Польщі, насправді можуть безпечно жити в інших частинах української держави.

За оцінками польської влади, Україна подбала про те, аби її громадяни отримали необхідну соціальну підтримку та могли реалізовувати свої громадянські права всередині своєї держави.

 «Це так звана альтернатива втечі всередині країни. Якби, наприклад, у Гданську чи Щечіні діялося щось зле, але люди могли би переїхати та жити безпечно у Варшаві, то ніхто би у Німеччині не отримав притулку», - пояснює вона.

Шлях біженця

Попросити притулку у Польщі може кожен іноземець - під час перетину кордону або всередині країни. При цьому у першому разі навіть не треба мати польської чи іншої візи шенгенської держави. Прикордонники зобов'язані пропустити в країну тих, хто декларує бажання отримати притулок, а відповідні документи оформлюються одразу у прикордонному пункті.

Для того, аби отримати притулок, кожному з іноземців необхідно пройти спеціальну співбесіду. І треба переконати приймаючу сторону у тому, що підстави для отримання притулку дійсно існують.

Крім того, кожен іноземець повинен здати свої відбитки пальців. Ця процедура дозволяє на 100% ідентифікувати особу та уникнути ситуації, що та сама людина подає заявку про надання притулку в різних країнах Європейського союзу.

У польській прикордонній службі переконують, що вся процедура, як правило, займає менше години. Після неї людину скеровують в центр розподілення біженців у близько 60-тисячному містечку в Бєльсько-Бяла на північному-сході Польщі, в який треба добратися за власний кошт.

На практиці з кордону до розподільного центру добирається лише 40% тих, хто на кордоні склав заявку про притулок, бо найчастіше іноземці стараються одразу переїхати в інші, більш заможні країни ЄС. Найпопулярнішими з них багато років залишаються Німеччина, Франція, Австрія та скандинавські країни.

Ті, хто вирішив залишитися у Польщі, отримують безкоштовне житло, харчування, одноразово близько 33 євро на закупівлю одягу та взуття і близько 11 євро на людину в місяць на дрібні видатки.

Втім, можна жити і поза центрами для біженців (їх у різних частинах Польщі 13). У такому разі кожен іноземець на час, поки буде розглядатися його справа, отримуватиме від 3 до 6 євро на день. Найбільшу суму отримує іноземець, котрий приїхав один, а меншу ті, хто приїжджають сім'ями: чим більше членів сім'ї, тим менша сума на утримання з розрахунку на кожного. UDSC додатково дає по близько 2 євро на день на харчування дітей, котрі ходять до школи. Це, звичайно, мінімальні кошти, необхідні для проживання у Польщі.

За словами одного з прохачів притулку з Луганська, який зараз проживає у польському центрі для біженців, у Німеччині виплати значно більші. Там іноземець-одинак отримує 400 євро щомісячно, або 900 євро на сім'ю та безкоштовне житло. Власне, з цієї причини, частина іноземців, серед яких є і українці, нерідко, після певного часу у Польщі, подорожують далі на Захід.

Серед тих, хто просить притулку — і це стосується не лише українців, але й громадян інших країн — є ті, хто використовує цю систему лишень для отримання коштів на життя, та навіть не старається працювати.

Такі люди навмисне роблять все для того, аби розгляд їхньої справи затягувався якомога довше, аби максимально довго отримувати допомогу від польської держави: подають апеляції, тікають в інші країни Євросоюзу або знову повертаються до Польщі за деякий час, заявляючи, що в їх справі появились нові обставини, та польська влада зобов'язана знову розглянути її.

Щоправда, польське законодавство має норми, котрі суттєво ускладнюють такі махінації. У випадку виявлення фіктивного біженця в іншій країні ЄС, його повертають до Польщі, де замість центру утриманні біженців відкритого типу він вже потрапляє до закритого закладу, з якого не можна вийти. Насправді, це виглядає як справжня тюрма.

Власне там остаточного рішення очікують такі іноземці, котрих, у випадку відмови надання дозволу на перебування Польщі, примусово видаляють з країни. Примусове видалення з Польщі тягне за собою внесення даних такої особи у шенгенську систему SIS людей, котрий заборонено в'їзд на територію цих країн, як правило, на 3-5 років.

«Іноземці думають, що прийдуть і розкажуть все, що їм лежить на душі і відразу отримають притулок і кошти на життя», -  розповідає працівник UDSC Агнєшка Марковська, яка проводить співбесіди з іноземцями.

Однак, за її словами, розмова з іноземцями побудована таким чином, що дуже легко виявити, коли людина говорить неправду. А брехня, за її словами, однозначно дискваліфіковує таку людину в можливому отримання дозволу на перебування у Польщі.

Бандерівці та сепаратисти

Більшість українців, з якими УНІАН вдалося зустрітися у двох центрах для біженців у Польщі, виявилися мешканцями Східної України, втікачами з охопленого боями Донбасу. Майже всі вони говорять про своє бажання залишитися тут, оптимістично оцінюють свої перспективи в цій країні та готові для цього важко працювати. Кілька сказали, що могли би повернутися в Україну, якби ситуація покращилась, але висловили сумнів, що це насправді можливо, щонайменше, у перспективі кількох найближчих років.

Йоанна Олешковіч, котра керує підрозділом UDSC, який відповідає за співбесіди з потенційними біженцями, зазначає, що з Донбасу до Польщі найчастіше приїжджають люди, котрі тікають від конфлікту, учасником якого вони не хочуть бути. «Вони не хочуть стати учасником суперечки та ставати на одну із сторін… Однак це спроба втечі до кращого життя, але без конкретного плану дій»,- вважає вона.

В той же час, самі біженці головними причинами своєї втечі до Польщі, а не до інших регіонів України, називають страх за своє життя і вороже ставлення до них співвітчизників.

«Я втомилась бути бандерівкою на Донбасі та сепаратисткою на Заході»,- розповідає 50-річна Надія.

Вона потрапила до Польщі з Луганська близько місяця тому. Приїхала зі своїм 25-ти річним сином, 10 євро в кишені та десятьма сумками речей, в які вдалося спакувати. Розповідаючи свою історію, жінка вражає яскравими патріотичними гаслами, не схожими на телевізійні штампи щодо проросійськості біженців зі Сходу. «Мені не подобається, що прийшли люди, котрі почали знімати прапори моєї країни. Я не хочу з ними дихати одним повітрям», - розповідає вона про події в її рідному місті.

 «Такого брата мати, ворога не потрібно», - каже Надія про росіян, одразу додаючи, що з хлібом і сіллю готова зустріти кожного зі звичайних громадян сусідньої держави, але не керівництво РФ.

Жахи війни - бо по-іншому Надія не називає те, що відбувається на Донбасі — жінка переживала зі своїми рідними та близькими, місяцями переховуючись від обстрілів у підвалах: «Коли над містом літали українські літаки, я спала спокійно, бо знала, що вони не будуть обстрілювати місто». За такі погляди місцеві сепаратисти обіцяли їй та її сину тортури і шибеницю. Довелося тікати.

Інший біженець, 47-ми річний Андрій, житель Антрациту на Луганщині, надзвичайно емоційно розповідає свою історію. Його сина до півсмерті побили у місцевому барі за те, що він, під час святкування дня народження, кілька разів замовив пісню гурту Океан Ельзи. Спочатку Андрій кілька місяців добивався справедливості, а кривдників сина навіть затримали і судили. Однак у серпні, під час апеляції, їх несподівано виправдали. «Ці люди з автоматами «віджали» грошей та змогли відкупитись», - вважає він.

Андрій каже, що, незважаючи на введений у квітні режим антитерористичної операції, з Харкова до Антрациту поставлялась зброя та бронежилети для сепаратистів, високопоставлені чини «здавали» маршрути інкасаторських машин, котрих грабували та вбивали супроводжуючих осіб, а непідготовлених українських солдатів на кордоні з Росією просто кидали на смерть. Чоловік ледве стримує сльози, коли розповідає, як прикордонники під звуки національного гімну України до останнього патрону відстрілювалися від сепаратистів у Луганську.

30-річний Артем з  Криму пояснив свою втечу з півострову репресіями російської влади та браком можливостей задоволення своїх релігійних потреб. «Там, де появляється Росія, починаються утиски мусульман»,- каже чоловік.

Він розповідає, що деякий час жив зі своїми близькими у Львові, де їх дуже приязно зустріли, «однак ми не могли більше зловживати гостинністю» і вирішили перебратись до Польщі.

Втім, є і інші історії. Наприклад, 46-ти річний Владислав з Краснодону пояснює свій приїзд до Польщі тим, що йому не вдалося отримати жодної допомоги від України. Однак і у сусідів затримуватись довго не має наміру, хоче переїхати далі на Захід, куди вже відправилися його знайомі.

Притулок – статус без привілеїв

Польська UDSC, за останніми даними, розглядає ще близько 1200 справ громадян України, котрі попросили політичного притулку у Польщі. Втім, кількість українців, які просять притулку, мізерна у порівнянні з кількістю людей, котрі отримували польські візи та дозволи на перебування в рамках стандартних процедур легалізації свого перебування.

Для прикладу, торік Польща видала більше 720 тисяч віз, близько 220 тисяч українців отримали заявки на працевлаштування у Польщі (терміном до півроку), понад 20 тисяч дозволів на роботу (щонайменше на рік) та більше 10 тисяч дозволів на тимчасове (до 2 років) та постійне перебування.

Втім, Агнєшка Косовіч з Polskie Forum Migracyjne зауважує, що останнім часом частина громадян України, котрі мають легальний статус перебування у Польщі, теж починають подавати заявки про надання їм політичного притулку.

Вона переконує, що таким чином вони насправді погіршують свою ситуацію, бо польське законодавство набагато легше дозволяє продовжити легальний статус в країні. Однак, у випадку негативного рішення про статус біженця, таким українцям доведеться залишити Польщу.

«Деякі українці, налякані ситуацією в Україні, починають відмовлятися від свого легального статусу, котрий дає їм низку привілеїв, завдяки яким вони можуть самостійно влаштовувати своє життя у Польщі (право до праці чи до освіти) і починають подавати заявки про притулок. Це гірший для них варіант, бо вони міняють свій привілейований статус на щось, що ще є під великим питанням», - сказала вона.

Про це говорить і прес-секретар UDSC Ева Пєхота, яка зауважує, що українцям досить легко отримати візи до Польщі, як на роботу, так і навчання, а також дозволи на перебування у країні в рамках стандартних процедур легалізації. За її словами, це кращий шлях, ніж намагатися отримати статус.