04.03.2014 18:27
Мене просто добиває те, що по деяким областям уже йдуть деякі чутки, що через партійних прихильників з’являється інститут «смотрящих», які в окремих партіях виконують роль певних спонсорів, представників різних груп, які спонсорують ці партії. І це, в першу чергу, стосується, наскільки я бачу, «Батьківщини» і «Свободи».

Спочатку це було середовище Партії регіонів, потім, коли Янукович всіх штовхнув брудним чоботом і витягнув свою Сім’ю, то тепер на роль цих «смотрящих» дуже захотіли сісти лідери партій нової влади. Поки що по губернаторам дуже важко говорити, бо виникають дуже серйозні проблеми і питання, зокрема по військовому призначенню у львів’ян, по кількох інших областях вони також звучать, але ці люди недостатньо публічні і по цих людях поки що немає достатньо інформації. Після їх призначення місцеві еліти піднімуть дуже багато інформації, яка виплеснеться в пресу (а я переконаний, що її буде багато), то потім виявиться, що ці люди не могли провести належну люстрації через свою попередню діяльність.

Є інформація, що одна партійна структура боролася за Шевченківську райраду в Києві (кажуть, що це «батьківщинівська», але це ще не перевірена інформація, бо немає поки що стопроцентних доказів) – то першим питанням стало: «а де тут у нас лежать списки підприємців малої форми і як ми з них будемо брати?», бо всім відомо, що з них Київ бере, то вони сказали, що «безлад, повинні повертати назад». Тобто поява дрібних партійних «смотрящих» мене сьогодні лякає найбільше, бо це повернення до старого режиму, до абсолютно старих правил. Це ознака того, що, на жаль, незважаючи на ті страшні жертви, які були на Майдані, прийшли до влади люди, які хочуть жити по-старому. У них було одне-єдине завдання – зняти Януковича і стати туди самим, тобто стати колективним Януковичем.

А тепер що стосується олігархів у владі. Я ще дуже давно говорив, що Україна є частково тією країною, яку, як не дивно, можуть врятувати олігархи. На жаль, вони занадто довго мовчали і сиділи в засаді, бо вони не вірять одне одному і бояться одне одного, особливо коли ще був Янукович при владі. І тоді вони так захопилися дерибаном, який дозволив Янукович, прийшовши в 2010 році до влади, що забулися, що стілець найчастіше вибивають в той момент, коли на шиї вже крутиться петля. Це ті ж люди, які були поставлені при Ющенко, і вони себе дуже впевнено відчували у південній і східній Україні. Їхні люди були повністю на всіх контрольних посадах, це і СБУ, і міліція, і податкова, і митниця, тобто вони контролювали повністю все на місцевих органах. А коли прийшла їхня влада і всі можливості їм відкрили, відбувалася термінова зміна. Янукович або поміняв тих людей і поставив виключно своїх, або перейняли їх в той спосіб, що вони були повністю підконтрольні йому, а не олігархам.

І олігархи до останнього боялися говорити своє слово, чим зробили дуже великий гріх перед всім народом. Тому що якби вони консолідовано виступили ще в грудні чи в січні, не було б цих жертв. Янукович би просто злетів, йому досить би було того поштовху з його страхами і переляком, що він би зник з України ще до тих жертв. Ну, нехай. Сталося так, що вони тоді побоялися і не відважилися.

Але на сьогоднішній день ситуація вже дещо інша. Вони бачать, що прямого стопроцентного тиску на них вже нема, нова влада ще не зцементувалася, і вони запропонували свої послуги в принципі там, де вони можуть бути цілком коректні.

Ми повинні не забувати, що сьогодні західна Україна і центр є дуже і дуже налаштовані по-європейськи до влади, то влада так робить, що «ми вас зараз і в хвіст, і в гриву». Я думаю, що досі не здають депутатські мандати, тому що розуміють, що, попри те, що в обласній раді більшість «свободівців», їх можуть просто винести вперед головою. І в той же час у нас є схід України, де дуже довго формувалися патерналістські цінності, на відміну від демократичних. Патерналістські – це значить, що нам хтось повинен допомогти, ми на когось повинні розраховувати, хтось повинен стати батьком нації або хоч би батьком регіону.

Зараз є боротьба двох патерналістських цінностей. Одні пробують нав’язати (це йде через російські спецслужби), що таким батьком для нації або регіона повинен стати Путін. Але на противагу цьому є інший патерналістський центр тяжіння в особі тих же самих місцевих олігархів. Потрібно розуміти, що той же Ахметов, який в Донецькій області дає до 300 тисяч робочих місць, є таким притягуючим чинником. Очевидно, що він не захотів вплутуватися в адміністративну систему, але його заяви про підтримку Тарути (інший олігарх) і його консолідована позиція на основі Індустріального союзу Донбасу з моральною, принаймні, підтримкою з боку такої структури, як менеджмент, це є ознака того, що зможе спрацювати, якщо вдасться перемістити патерналістський центр тяжіння у бік Путіна...

А я сподіваюся, що зараз вдасться, тому що Росія досить обгадилася через елементарну недоумкуватість, інакше поведінку Путіна і не назвеш. Я думав, що він хоч трохи мудра людина, а він просто елементарний дурень. Як сказав про нього Коломойський, просто шизофренік. Так от мені здається, що в цій ситуації по Донбасу потрібно поступово змістити центр тяжіння, поступово привчити людей, що ми живемо в єдиній Україні, і тільки на неї потрібно молитися, а не якісь інші сепаратистські цінності.

У 2004 році Ющенко мав таку тупість, щоб присилати своїх емісарів, коли в областях працювали або з Києва, або із Західної України, і не розвалити при цьому країну. Тоді ще Росія не так міцно встала на ноги, тому тоді ще можна було гратися. Очевидно, що якщо там є патерналізм, давайте на цій дудочці грати. Мені здається, що це цілком нормально.

Мені здається, що Коломойський в Дніпропетровській області показує себе дуже добре. Зрозуміло, що він сам персонально не сидітиме в кабінеті, не проводитиме прийоми, збори, хоча, звичайно, спочатку цим побалується, але він там так збудує менеджмент, що область заробить. Економічно розвинена область повинна працювати як хороше підприємство, приносити прибуток, і цей прибуток повинен вкладатися. При тому, що щось трохи украдеться, але з додаткового доходу, – мені здається, що в перехідній період на це можна і закрити очі.

На мій погляд, з цієї ж причини це краще, ніж ставити на посаді абсолютно дрібних голодних злодіїв з партійних колишніх опозиційних структур. Тому мені здається, що нехай краще в тих регіонах, які до цього готові, попрацюють трохи олігархи, чим працюватимуть дрібні шахраї, які тільки дуже швидко викличуть невдоволення до нової влади і до усього українського