Тимошенко і амністія: «Мы пахали – я и трактор»

З’являються повідомлення про те, що лідер партії Батьківщина Юлія Тимошенко виступила із законодавчою ініціативою про проведення наймасштабнішої амністії за весь час незалежності України.

Це вже називається як то кажуть: «Мы пахали – я и трактор». Інакше просто не скажеш. Іноді трапляються такі ситуації, коли людині дуже хочеться представити, що все, що трапляється в країні, робиться саме нею.

Проголошено, привнесено, підтримано загальною кількістю в Верховній Раді законопроект про амністію. Він постійно розроблявся, просто його проходження то провалювалося, то затримувалося, то комітет не давав рішень впродовж останнього періоду… Дійсно, протягом кількох років в нас не спрацьовувала система здійснення амністії так, як це виписано українськими законами згідно рішенню Верховної Ради – не індивідуальні рішення про помилування, а саме амністія. Роль ВР у тому, що вона приймає закон, в якому чітко виписано на кого поширюється амністія. Є законодавчі норми, які підкреслюють, на кого вона поширюватися не може – це є злісні порушники режиму, це є засудженні за важкі насильницькі злочини і тому подібне. Все це врегульовано, це все є. І нарешті, коли знялись певні затримки і протиріччя, за цей законопроект готова Верховна рада голосувати. Це не якийсь новий законопроект, він просто перевноситься, постійно переписується, щось змінюється в ньому, але він вже існує. Нарешті появилася ініціатива, щоб ще раз спробувати його в цьому році вже провести.

Причому тут Юлія Володимирівна, яка не має ані права законодавчої ініціативи, ані чогось іншого, яка має дуже умовний вплив на сьогоднішню Верховну Раду – в тому числі і на свою фракцію? Єдине що вона може – це чітко знати, які законопроекти зараз готуються, які є актуальними, і в якому порядку вони будуть подаватися на погоджування Раді, вноситися до порядку денного сесії.

Відповідно, коли знаєш, що законопроект от зараз буде розглядатися, він вноситься певними депутатами, у тому числі однією з найбільших на сьогоднішній день фракцією (якщо дивитись із провладних фракцій нової влади, то Батьківщина є найбільшою, велика кількість законопроектів вноситься саме цією фракцією). Плюс, дуже часто саме через провладні основні фракції (фракція, яка представляє прем'єр-міністра це є така урядова фракція) вноситься цілий ряд ініціатив Кабінету Міністрів. І коли така ініціатива напрацьована, коли вона вже реалізується – чи депутатами тієї ж самої Батьківщини, чи Кабінетом Міністрів, просто встати і заявити, що це є моя ініціатива – ну, можна все що завгодно заявляти в такому випадку…

От я скажу, що це є моя ініціатива, щоб десть там відбулося сонячне затемнення – знаючи точно, згідно астрономічних даних, що воно там відбудеться. Звичайно ви будете сміятися і говорити, що чоловік з розуму поїхав. Це як казати, коли поїзд іде, що він іде тільки тому, що я цього хочу. А для того, щоб він поїхав, потрібен машиніст, потрібно щоб працювала диспетчерська служба, регулюючи рух залізниці, треба щоб працювали структури, які ремонтують цю залізницю. А пасажир, який раптом сідає в цей поїзд і розказує, що поїзд йде тільки завдяки йому – він може бути правий в тому плані, що він заплатив за білет. І якщо таких людей, які заплатили за білет, набирається тисяча, то дійсно тоді поїзд може без збитків ходити. Але в даному випадку навіть це порівняння є недостатнім.

Юлія Володимирівна виступала вже після свого звільнення, як необхідно, щоб відбулися масові звільнення людей, але наговорила цілу кучу дурниць. Наприклад про те, як там в Качанівській колонії сидять суцільно, майже на сто відсотків порядні люди. Це колись там сиділи бандити, а тепер, судячи з її слів, бандити в Україні зникли. Вони перестали існувати як явище. А їх місце зайняли люди, незаконно і невинно засуджені – за те, що вони мали іншу політичну позицію, або не захотіли віддавати свій бізнес представникам влади. В чомусь, на десять відсотків, вона права – дійсно, у нас за часів Януковича почали набагато більше садити людей або з політичних, або з політично-господарських мотивів. У нас політикою стало те, що ти відмовляєшся віддавати свій бізнес представникам відомої всім сім’ї. Таких людей було не так вже й багато. Якщо врахувати, що в нас сотні тисяч людей засуджуються, то з цієї велетенської маси дійсно кілька десятків людей, (можливо навіть сотні, але це сумнівно) якусь певну кількість спробували посадити або посадили за цими мотивами. Навіть не зовсім політичними, а через те, що ти не схотів ділитися з кимось, хто представляє владу і вважаєш, що він на цей бізнес хоче накласти свою лапу.

Юлія Володимирівна заявила за прикладом Качанівської колонії, що там всі такі. Це власники бізнесу, це бухгалтери, які відмовилися підписувати якісь неналежні документи, і за це їх туди посадили. Це є повний абсурд, який підкреслюється тим моментом, що сама Юлія Тимошенко нікого з цих ув’язнених фактично і не бачила. Вона в Лук’янівському СИЗО могла контактувати певний період з одним-двома людьми, а решту часу перебувала в достатньо комфортних апартаментах медичної частини. В Качанівській колонії вона постійно перебувала в медичній частині. До неї в певний період підсаджували по одній якихось там окремих жінок. Це все, що вона може знати.

Дійсно, одна з цих жінок сиділа за майнові злочини, за те, що там були якісь неправильні проводки бухгалтерії. Але, наскільки мені пригадується ця історія, засудили її відповідно до закону. Інша справа, що такі люди мали би підпадати під закон про амністію. Абсолютно все логічно.

Якщо ж говорити про тих, кого засудили безвинно, то таким людям потрібна не амністія, а повна і стовідсоткова реабілітація. Вони мають бути швидко звільнені від відбуття покарання, а далі має бути судові засідання, в яких їх мають виправдати, повністю реабілітувати, держава має перед ними виконати якісь певні зобов’язання за ти втрати, які вони понесли. І відповідно ті прокурори і судді, які їх садили в тюрму мають понести за те відповідальність самі. Тобто має відбутися весь процес реабілітації, який до амністії взагалі-то має дуже опосередковане відношення. Хіба що вона може бути першим кроком, для того, щоб їх звільнити прямо зараз. Але знову ж такі, стосується це не такої вже великої кількості людей.

Абсурдність приєднання себе до цієї ситуації, плюс абсолютна абсурдність тих мотивів, які наводилися Юлією Володимирівною – це є просто жах. Справді людина не думає іноді що говорить. Це по-перше.

Що ж стосується загрози, яку може становити така кількість звільнених людей, то особливої загрози не буде. Дуже багато людей в Україні дійсно перебувають в ув’язненні за злочини майнового характеру. Ці люди не становлять прямої соціальної небезпеки. Вони можуть її становити, якщо по них здійсниться така справа яка відбулася по Юлії Володимирівні – декриміналізація статті. До речи, декриміналізувати статтю «зловживання службовим становищем» – це є повна дикість. Якщо людина вже була невинна в тих злочинах, які їй інкримінували, то вона має бути реабілітована і виправдана. Але неможна декриміналізувати статтю, по якій дійсно треба карати за дуже грубі порушення. За такі порушення, за які і звільняти достроково не можна, а потрібно, щоб людина весь свій термін відсиділа в тюрмі.

Але все ж таки більшість людей, які підпадають під амністію, сидять за злочини господарського характеру, по яким вже все менше і менше в нас саджають, тому що відбулась певна декриміналізація цих злочинів, переведення їх у фінансову складову. При Януковичі це було зроблено, і тоді, доречи, опозиція дуже проти цього виступала. Розказувала, що це ми звільняємо спекулянтів, контрабандистів від відповідальності. А там було визначено, що люди мають компенсувати державі збитки і після того вони можуть не проводити свій термін у тюрмі. Це абсолютно нормальна річ, як на мене. Бо ці люди не несуть ніякої загрози до того моменту, поки не повернуться на посади, на яких вони можуть такі зловживання робити. І тому напевне, було б добре, якби в нас відбулося реформування кримінального кодексу, згідно з яким за господарські статті було б більше застосовано (крім фінансових заходів) таке покарання, як заборона займати певні посади. Особливо це стосується тих випадків, коли була певна корупція, хабарництво, ускладнення роботи бізнесу і тому подібне. А випускати цих людей згідно з амністією можна цілком спокійно.
Злочини дрібного насильницького характеру, які скоєні – певні види хуліганства, окремі аварії, якщо вони здійснені не людиною в стані алкогольного оп’яніння – мабуть теж можна не остерігатися що ці люди вийдуть на волю. Перебуваючи довше у тюрмі вони можуть навчитися там набагато гірших речей і стати набагато більш соціально небезпечними.

Тому амністія, яка вже стільки років застосовувалася в Україні ніколи не приводила до зростання криміногенної ситуації в країні. Добре, що закон про амністію приймається, добре, що він буде реалізований.

Але яке до цього має відношення Юлія Володимирівна Тимошенко так досі й не зрозуміло. Може десь там її фракція не дуже хотіла за амністію голосувати, а вона змогла фракцію переконати? Тоді честь їй і хвала. Тоді так і треба було сказати. А то вийшло, ніби ніхто нічого не робить, а одна єдина людина працює.