Про актуальні проблеми в роботі коаліції та уряду і способи виведення країни з соціально-економічної кризи, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів народний депутат України, екс-спікер Верховної Ради, голова «Народної партії» Володимир Литвин.

Новости Украины – From-UA: - Доброго дня, Володимире Михайловичу! Почнемо з актуального. Як Ви загалом оцінюєте результати місцевих виборів? Про що вони свідчать, чи несуть зміни на краще?

Володимир Литвин: - Ще до 25 жовтня, після чергового перебування на окрузі, розмістив на своїй сторінці у Facebook матеріал під назвою «Вибори вже відбулися. Забудьте про них». І це не було просто навіювання негативу, а достеменне розуміння того, як і що відбувається в ході виборчої кампанії.

Почнемо з того, що коаліція написала закон «під себе і для себе». Він сформульований так, щоб змусити народ служити угрупованням під назвою «політичні партії». Хоча мало б бути навпаки – партії повинні служити суспільству. Другий момент полягає в тому, що сьогодні, гостро критикуючи попередників, зокрема тих, хто раніше входив у правлячу Партію регіонів, сором’язливо ховають очі від того, що значний відсоток переможців місцевих виборів дали саме регіонали. Вони були рекрутовані, а в більшості випадків, навіть запрошені до нинішніх правлячих партій. Це так звані лідери громадської думки, які тримають контроль над певними підприємствами, організаціями, населеними пунктами і цілими районами. Тож результати були цілком прогнозовані.

Якщо подивитися, скажімо, на склад депутатів обласних рад, то побачимо в ньому велику кількість тих, кого називають «вчорашніми», представниками «злочинного режиму». При цьому цинічно виглядають гасла про те, що нинішні переможці унеможливили реванш попередньої влади. Кажу: уважно подивіться на свої партійні списки. Так, ви не допустили, а просто перебрали тих, кого називаєте вчорашніми, на себе. Це й ті люди, які уже перепробували всі партії, - ті, хто завжди на поверхні, за будь-яких режимів. Красномовний приклад – такі собі місцеві «князьки» - керівники лісових господарств. Вони тотально контролюють певні місцевості, при зміні влади постійно лунають погрози їх усіх замінити. Однак вони завжди вдало «підповзають» під чергову владу, висловлюють її представникам «аргументи», від яких важко відмовитись і продовжують бути народними представниками вкупі з черговою правлячою силою.

Третій момент пов’язаний з тим, що, аби не допустити посилення протистояння в Києві, уособленням якого є Верховна Рада, лідерам політичних партій зараз віддаються на «годування» області й райони. Звісно, очікувати замирення в Києві марно. Більше того, конфлікти в центрі отримають легальну основу для поглиблення конфліктів на місцевому рівні, а відтак – феодалізації України.

Абсурдність Закону про місцеві вибори виявилась і в тому, що, наприклад, у Житомирській області три райони взагалі не представлені в обласній раді, а в Київській облраді немає депутатів від Білої Церкви. Не кажу вже про рівень районних рад. На превеликий жаль, ніхто не переймається більш-менш серйозним аналізом виборів й оцінки їх впливу на майбутнє України.

Новости Украины – From-UA: - Чому ж центральна влада у Києві залишає цих «непотопаючих» людей та керівників лісових господарств при владі? Невже нашій верхівці вигідна така феодалізація України?

Володимир Литвин: - Справа в тому, що зараз зміни відбуваються настільки швидко, що немає часу і немає кому займатися аналізом того, що відбувається безпосередньо там, де має кипіти життя – на місцях. Не погрішу проти істини, коли скажу, що за період існування нинішнього уряду, практично жоден міністр не побував, що називається, в трудовому колективі. Хіба що заїхав десь по дорозі, коли повертався до Києва в ту чи іншу область на т.з. «партійно-господарські активи», де їх гасла про реформи дістали тотальну підтримку від їх підлеглих.

Під час спілкування керівники великих стратегічних підприємств кажуть, що жодного разу не спілкувалися з міністром чи заступником міністра. Вони не бачать і не відчувають загальної стратегії, живуть і працюють як Бог на душу покладе. Можуть заперечити: добре, що ніхто «зверху» не нависає. Але ж люди не відчувають, що вони працюють в єдиному економічному організмі Української держави. Ще одна вагома обставина: сьогодні ставку на місцевому рівні управління роблять на тих, хто може дати результати на виборах. І, як бачите, дають.

Водночас тотально відсутня будь-яка відповідальність. У тому числі політична. Що з того, що Партія регіонів домінувала практично скрізь – у Верховній Раді і на місцевому рівні. В один момент все було зруйновано вщент. Сьогодні також маємо химерну політичну систему, яка не дозволяє говорити про структуроване в політичному плані суспільство, реальну політичну відповідальність. Якщо відповідальності немає на рівні Верховної Ради, про яку політичну відповідальність можна говорити на рівні району чи області? Домінує просто «годування» партій на рівні міністерств та територій.

Чому таке відбувається? По-перше, щоб остаточно не розбіглась коаліція. По-друге, щоб «збити» або тримати уряд, для чого потрібно як мінімум 226 голосів. Саме через це до політиків і тих політичних утворень, яких на дух не переносять, які вже дістали центральне керівництво, знову прикута увага. З ними радяться, їм дають додаткові можливості мати базу й опору у вигляді керівників районних та обласних рад.

Новости Украины – From-UA: - 30 листопада відбулися вибори в Маріуполі та Червоноармійську. В Маріуполі абсолютну більшість в міську раду взяв Опозиційний блок, а в мером став кандидат Ріната Ахметова Вадим Бойченко. Чому ми бачимо такі результати? Чи можна говорити, що Київ здав це місто донецьким олігархам?

Володимир Литвин: - Насамперед, зазначу, що в Україні немає опозиції. Це гарно видно на прикладі Верховної Ради. Просто є люди та групи, які в силу обставин відсторонені від влади, точніше – від прийняття рішень. Результати голосувань за критично важливі для влади законопроекти свідчать: ті, хто називає себе опозицією, насправді є резервом для влади.

Опозиція – це альтернатива офіційній політиці. Її немає. Відсутність політичної змагальності у виробленні рішень і в доведенні їх до конче потрібної кондиції – одна з причин нашого безбарвного життя.

Щодо результатів виборів у Маріуполі та Красноармійську, то вони були очевидні й прогнозовані. Їх не можна було далі відкладати і це добре розуміли ті, хто приймає рішення у Києві. Звісно ж, була надія на те, що маріупольці виявлять вдячність за своє визволення. Однак цього не відбулося. Крім того, люди у такий спосіб «подякували» за зрив виборів 25 жовтня. Беру на себе сміливість стверджувати, що якби вибори відбулися штатно, результат був би більш збалансованим.

Гадаю, зараз важливіше говорити про наслідки цих виборів, оскільки їх результати рано чи пізно почнуть використовувати для того, щоб «гасити» тему виборів на непідконтрольних Києву територіях Донбасу. Ті, хто пропонував не проводити вибори в Маріуполі, отримали додаткові аргументи для переконування центру. Зокрема, маю на увазі керівників військово-цивільних адміністрацій на Донбасі, не робити цього.

Думаю, існує загроза зриву Мінських угод. Попри все незадоволення, яке буде демонструвати в цьому питанні Європа. Адже Заходу потрібно якомога швидше закрити українську тему з огляду на сирійську проблему, проблему біженців і на загрозу тероризму в Європі. Утім, озвучена під час виступу Джо Байдена у Верховній Раді позиція США з цього приводу змушуватиме Київ шукати варіанти проведення виборів, стримувати запал «партії війни».

Новости Украины – From-UA: - Хто винен у зриві виборів в Маріуполі і Червоноармійську 25 жовтня? І чому вибори не відбулися саме в цих двох містах?

Володимир Литвин: - Наша проблема полягає в тому, що ми весь час демонструємо гарне вміння передбачати минуле, але не здатні конструювати сьогодення і майбутнє. Мені бачиться, що сьогодні вже не варто говорити на цю тему, а слід думати про те, щоб уся Україна жила в єдиному правовому полі. Наскільки Київ зуміє налагодити діалог з Донбасом – від цього залежить і стабільність на сході країни і в Україні загалом. Для влади дуже важливо взагалі організувати комунікації в суспільстві, як приклад для тих територій Донбасу, де ще належить провести вибори. Це куди більш важливо, ніж говорити сьогодні про минуле.

Новости Украины – From-UA: - Наскільки вірогідні кадрові перестановки в Кабміні найближчим часом? Хто з міністрів може піти у відставку?

Володимир Литвин: - Все буде залежати від прогнозу економічних та соціальних процесів в Україні. Якщо буде зроблений висновок, що ми ще не досягли «дна» і попереду не менші економічні складнощі, то не буде скоординованих зусиль «збити» цей Уряд, аби він сповна «випив» всю відповідальність за економічний провал. Якщо ж всерйоз сприймати гасла про 2016-й рік, як рік економічного зростання, то спроби замінити уряд матимуть серйозний характер. Усе інше – випускання пари. Тим більше (і це визначальне), що Джо Байден висловив побажання продовжити співпрацю з чинним Прем’єром.

Заміна окремих міністрів не є критично важливим питанням. Вони нічого не вирішують. Все вирішує МВФ. Про що можна говорити, якщо Міносвіти взагалі нічого не знало про ідею «ліквідувати науку в Україні», як це пропонується проектом держбюджету?

Новости Украины – From-UA: - Чи загрожує Арсенію Яценюку відставка? В кого є шанси стати новим прем’єром? Якщо відставка відбудеться, якою буде доля коаліції?

Володимир Литвин: - Існує перебільшена думка про те, що з можливою відставкою Арсенія Яценюка, розпадеться й коаліція. Якщо коаліція розпадеться, більш вірогідними будуть чергові дострокові вибори до Верховної Ради.

Очевидно, і про це говорять журналісти й аналітики, представники партії влади на наступних – позачергових, чергових – парламентських виборах зазнають нищівної поразки. Тому інстинкт політичного й особистісного самозбереження зробить депутатів більш стриманими. Не в оцінках, а в діях. Не варто очікувати на викличні демарші в коаліції, особливо з огляду на той факт, що основу двох найбільших фракційних утворень все ж таки складають депутати-мажоритарники. Вони добре розуміють, що на рівні округів люди сьогодні ненавидять усіх політиків і всі партії. Не дивлячись на те, працюєш ти з ними чи заявляєш про свою діяльність виключно через ЗМІ. Вони негативно оцінюють всіх. І на виборах непереливки буде і тим, хто має відношення до влади, і тим, хто з нею ніяк не асоціюється.

Загрози розпаду коаліції є перебільшеними. Хоча б тому, що це може ускладнити торги довкола посад бюджетоутворюючих міністрів. Маю на увазі бюджетоутворюючих міністрів не стільки для країни, скільки для партій, не дивлячись на те, що з наступного року запрацює закон про фінансування політичних партій. Але того фінансування, яке за нашої бідності буде сягати астрономічної суми – майже півмільярда гривень, буде явно недостатньо. За наближеними оцінками експертів, тільки останні місцеві вибори обійшлися політичним партіям майже у 2 млрд. гривень. Реально – слід помножити на два.

Коли б велася серйозна робота з відставки Арсенія Яценюка, мало б місце не менш активне перешіптування з депутатами. Однак цього немає, а є вагомі рекомендації продовжувати курс реформ з дотриманням принципу «на переправі коней не міняють». А народ: стерпиться – злюбиться. Тим більше, що наша головна риса, яка тримає нас на землі, - страждання. Ми його увесь час відтворюємо і цим живемо. За таких обставин немає потреби долучатися до повторення прізвищ очевидних кандидатів на прем’єрство.

Новости Украины – From-UA: - Чи існує сьогодні повноцінна коаліція? Наскільки вірогідний розпуск Верховної Ради та призначення дострокових парламентських виборів? Коли вони можуть відбутися?

Володимир Литвин: - Вибори можуть відбутися в будь-який момент і це буде залежати не від коаліції, а від того, як будуть розвиватися процеси в Україні. Припустимо, нинішній уряд іде у відставку, а процеси в Україні не виправляються і стають ще більш непрогнозованими. У такому разі вчергове потрібно буде «випустити пару». Людям знову запропонують видовища замість хліба, пожертвують цим парламентом. Буде спрацьовувати макіавеллівський принцип: коли потрібно – різати, різати і різати. І плакати ніхто не буде.

Досвідчені депутати та експерти різко активізували свою роботу в округах, розуміючи, що жодні зміни до закону про вибори зараз не пройдуть. Реанімуються забуті партійні проекти і створюються нові, депутати-мажоритарники, зорієнтовані виключно на округи, стають уважнішими до потреб виборців. Хоча ще раз зазначу, що настрої людей вкрай негативні – вони не сприймають абсолютно всіх. В першу чергу тих, хто постійно з ними працює, адже є кому адресувати увесь свій гнів.

Новости Украины – From-UA: - Деякі політологи вважають, що сьогодні ВР і коаліція уже не відображають електоральні симпатії українців. Чи так це і чому нова Рада так швидко втратила актуальність?

Володимир Литвин: - Немає нічого дивного. У нас ще вибори не закінчилися, а вже говорять, що обранці та партії не відбивають суспільні настрої. Одна бабуся мені сказала: «Я вже і букетик приготувала, якби повернулись ті, кого вигнали з України, або ті, що втекли. Тоді і війни не було, ми за своїх дітей і онуків не переживали, в нас пенсія була більш-менш прийнятною. Не закривались останні медичні заклади та школи».

Додаймо до цього, що на виборах, як правило, голосують люди страшого покоління, а вони живуть переважно минулим. І маємо дивну ситуацію – люди часто голосують за минуле, а ті, хто молодий і динамічний, вибори ігнорують. Старше покоління вирішує за молодих. А потім констатуємо той факт, що український парламент не відбиває настрої українського суспільства. Це ж очевидно.

Новости Украины – From-UA: - А як зробити, щоб майбутнє країни обирали не пенсіонери, а молодь? Як вирішити цю одвічну проблему антагоністичних цінностей поколінь?

Володимир Литвин: - Складне питання. Якби ми мали усталене життя, воно не мало б такої гостроти. У нас же будь-які вибори – це суспільний струс, зміна засад організації життя, новий набір цінностей, опльовування всього попереднього. Треба подолати нівелювання особистості, прищепити кожній людині відчуття того, що саме вона, її позиція визначають організацію держави та її сутність. Багато чого треба зробити… Не будемо ж ми зараз говорити про рецепти культивування «англійських газонів».

Новости Украины – From-UA: - В чому головні переваги та недоліки політики нинішньої влади? Чого більше – плюсів чи мінусів?

Володимир Литвин: - Очевидно, що це визначають такі показники, як рівень зарплат, інфляція, питання соціального захисту, безпека людини. Не кажу вже про таки високі матерії, як рівень державного боргу, тотальна залежність від МВФ і т.п. Можна скільки завгодно говорити про реформи, які заохочуються і навіть нав’язуються західними партнерами України, але не сприймаються людьми, викликають у них тотальне роздратування.

У нас влада і суспільство живуть паралельними курсами. Влада декларує європейський вибір і європейський шлях. Люди ж просто хочуть жити як в Європі, а все інше їх взагалі не цікавить. Декларуючи європейський вибір, влада на практиці суперечить йому. Свобода і відповідальність, як європейські цінності, затьмарені незмінно високим рівнем корупції. Є декларації і більше нічого немає. За таких обставин колись в Росії уряд Гайдара назвали урядом окупантів. Гадаю, це визначення можна накласти і на українські реалії, адже уряд Яценюка абсолютно глухий до людських інтересів. Деякі його члени не знали і не знають, чим живе пересічна людина. Уряд просто накладає західну матрицю реформ на українські реалії і його не цікавить, що вона вже зачавила українську сім’ю та людину. В цьому наша ключова проблема.

В одній із п’єс Оскара Уальда є такі слова: хто такий цинік? Це той, хто знає всьому ціну і при цьому нічого не цінує. Це можна сказати про багатьох наших урядовців.

Новости Украины – From-UA: - Які головні наслідки Революції Гідності Ви бачите? Яких наслідків більше – позитивних чи негативних? Чому мало що змінилося і хто в цьому винен?

Володимир Литвин: - Тут є дві проблеми. Перша відома – доки одні люди боролися на барикадах, інші підкралися до влади. А друга полягає в тому, що люди, які увійшли у владу на різних її поверхах, в різних її інституціях, відчувають брак легітимності, а тому намагаються компенсувати його радикальними закликами й діями, аби їх не «змила» майданівська хвиля. Вони ж повинні бути, як мінімум, на два кроки попереду найрадикальніших суспільних настроїв. Як вожак у зграї: якщо він не може бути першим, продемонструє слабкість, його свої ж розірвуть.

Не слід забувати, що більшість нових управлінців була в другому ешелоні попередньої влади. Не дивлячись на юний вік деяких з них, вони можуть дати фору всім представникам попередньої команди щодо стажу перебування у владі. Очевидно, не в останню чергу нинішні очільники не можуть відчути, що суспільство змінилось, подорослішало, люди відчули можливість контролювати владу. Їх дії за старими стандартами з використанням демократичної риторики виглядають як вищий пілотаж цинізму, тримання людей за дурнів. Звідси – їх відповідне ставлення до «слуг народу».

Помаранчевий Майдан 2004 року не був довершений. Недовершена і Революція Гідності 2014 року. Тому сьогодні слід бути дуже чутливим до соціальних настроїв, аби не допустити некерованого розвитку подій в Україні.

Новости Украины – From-UA: - За останній місяць сталося дві дивні події: був арештований Геннадій Корбан, а також Олена Лукаш. Про що свідчить така активізація роботи силовиків саме після місцевих виборів? Чи можна вважати це деолігархізацією, як намагається подавати влада?

Володимир Литвин: - Не можу давати вичерпні оцінки, оскільки у мене тільки та ж інформація, яка є у ЗМІ. Те, що мусується, не є переконливим.

Щодо процесу деолігархізації – це дуже складний процес і він існуватиме лише на рівні розмов. Можливо це перерозподіл власності, але це аж ніяк не можна назвати деолігархізацією. Скоріш за все, слід говорити про гостру необхідність прозорих правил економічного життя в країні, а не про чергові революції. Коли беруть державне – це одне, це просто злочин, і це означає, що держава не контролює, або потурає цим процесам. А коли забирають в людей, які є власниками, то звичайно вони мовчати не будуть і не погодяться з цим. Це, як мінімум, конфлікт. Це перше.

І друге. Етап первісного нагромадження капіталу, який нинішні цивілізовані країни пережили десь років 200 тому, ніколи не був чесним. Щоправда тоді й умови були зовсім іншими: люди жили за принципом «все від Бога». Сьогодні люди інформовані і не хочуть миритися з несправедливістю. Отже, найбільш оптимальний шлях – створення прозорих правил гри, коли багаті люди розуміють, що в інтересах їх спокою, безпеки та в інтересах держави жити за законами і вкладати в країну, де ти живеш, бо інакше можеш втратити все.

Новости Украины – From-UA: - Про необхідність вкладати в розвиток країни і суспільства говорять вже не одне десятиліття. Але навіть на прикладі останнього Майдану ми бачимо, як вчорашній простий і чесний революціонер, завтра отримує посаду в державній структурі і перетворюється на чергового корупціонера. Як же навчити таких людей не чіплятись на гачок дикої фінансової наживи під прикриттям влади?

Володимир Литвин: - Звести до мінімуму державу як власника. Чуже красти не вдасться. Врешті-решт треба наважитися відійти від принципу: «все колгоспне, все моє». Питання лише у тому, як зробити це справедливо!

Новости Украины – From-UA: - Невдовзі після арештів Корбан і Лукаш були випущені під домашній арешт. Чому влада спочатку гучно арештовує підозрюваних у злочинах, а потім випускає під заставу чи домашній арешт?

Володимир Литвин: - Мабуть, ми просто ще не звикли до нового Кримінально-процесуального кодексу, в якому передбачено домашній арешт, звільнення під грошову заставу і т.і. На Заході, куди ми так прагнемо, такі норми не викликають надмір емоцій. А що обов’язково треба людину зачинити і демонструвати цим справедливість? Критично важливо, щоб згадані норми не застосовувалися вибірково.

Новости Украины – From-UA: - За півтора роки було лише кілька арештів представників попередньої влади, справа злочинів проти Майдану досі не завершена, більшість винних не покарана. Вам не здається, що влада намагається таким чином створити ілюзію боротьби зі ставлениками старого режиму, щоб формально підтримувати свій імідж в очах народу?

Володимир Литвин: - Читав відповідні спостереження і висновки. Звісно, вони мають право на існування. Влада сьогодні демонструє якийсь паритет або взаємозалік у встановленні справедливості. Головне, щоб все це відбувалося в межах законів, щоб не було підстав говорити про політичні репресії чи щось подібне.

Мусимо констатувати, що після зміни влади у нас вже традиційно відбувається свого роду політичний пресинг. Правда, згодом він забувається, а тих людей, яких переслідували, навіть починають нагороджувати. Тобто, знаходять спільну мову. Коли ж тотально буде діяти закон, коли не буде домінувати принцип «друзям все, а ворогам – закон», тоді притягальна сила влади підупаде. Люди відчують і побачать, що життя є і поза політикою. Політика, особливо велика, не буде запорукою відпущення «гріхів».